у кампанії «Примушення Чечні до підкорення після розгрому Ахульго та придушення загального повстання 1840 року (1838-1840)»
Імперія оформлювала підпорядкування чеченських громад як «покірність» (імперська формула підданства). Після вторгнення генерала Граббе, командувача військ Кавказької лінії (ланцюга імперських укріплень на землі нохчі), в Ічкерію (гірську південно-східну Чечню) у травні 1839 року імперський огляд 1840 року записав: «Ічкеринці внаслідок експедиції до них ген. Граббе в 1839 році виявили покірність, але навряд чи така упрочена» - сумнів у міцності «покірності» належить самому імперському документу[1]. Після придушення повстання Граббе 14 червня 1840 року видав відозву до повсталих: «Схаменіться і врятуйте себе нині щиросердним каяттям і негайною покірністю. Інакше війська наші пройдуть скрізь...», а 15 червня - дванадцять пунктів «Умов, приписуваних горцям, що підкоряються», де другим пунктом стоїть присяга: «Принести присягу в покірності російському імператору, і надати через старшин присяжні листи російському начальству» (старшини - глави аульних громад)[1].