Захоплення заручників

У розореному Джумсої в червні 1860 року війська пощадили тих, хто видав заручників: «залишено недоторканими ті будинки й ріллі, господарі яких з'явилися на свої місця і видали аманатів» (аманат - людина, яку імперія забирала з громади як заручника, щоб тримати її у послуху загрозою розправи над узятим)^[1]. Після шалінського розстрілу, за істориком З. Х. Ібрагімовою, «Родини не спійманих зікристів узяли під варту й вислали в Катериноград. У зв'язку з цим один зікрист сам здався, щоб звільнили його родину» - Катериноград тут не кубанський Катеринодар, а станиця Катериноградська на Тереку, нині в Кабардино-Балкарії; аули Чечні «були пов'язані круговою порукою», зі списками відповідачів перед урядом^[2].