Примусова паспортизація

«Положення про види на проживання» 1894 року закріпило станову нерівність: дворяни, чиновники та купці отримували безстрокові паспортні книжки, приписані до сільських громад горці - книжки на п'ять років або короткострокові паспорти й білети на відлучку^[1]. Дію режиму історик З. Х. Ібрагімова формулює за матеріалами області: «Терські горці, у разі появи своєї за Кубанню або в інших частинах Російської імперії без паспортів, вважалися бродягами і зловмисниками і як такі каралися»; вона ж пише: «Паспортна система слугувала для адміністрації Терської області улюбленим засобом утиску навіть добре їй відомих осіб»^[1]. Усередині області діяв режим відлучок: дозвіл відлучитися до місяця давав сільський старшина, на більший строк - начальник округу; самовільна відлучка каралася штрафом, арештом або громадськими роботами, а переселитися з однієї громади до іншої горець не міг без згоди двох сільських громад - тієї, яку залишав, і тієї, куди переходив^[2].