Встановлення чужорідного управління

Історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов пишуть: «у 1867 р. начальником Середнього військового відділу було призначено генерал-майора князя Туманова, а з восьми начальників горських округів шестеро були полковниками і двоє - майорами»^[1]. Начальник Терської області з'єднував в одних руках цивільну, військову та козачу владу і щодо горців міг, за тими ж істориками, «за своєю волею застосувати... зброю і підняти проти них підпорядковані йому війська та козаків, віддавати горців військовому суду і в адміністративному порядку висилати з області «небажані елементи»»^[1]. З вересня 1866 року намісник отримав право заміщувати горців на посадах приставів (призначених імперією наглядачів) прийшлими офіцерами - історик З. Х. Ібрагімова фіксує підсумок: горці в системі управління Терської області довгий час не могли піднятися вище посади сільських старшин^[2]. Самих старшин влада добирала і приводила до присяги на «беззаперечне виконання... всіх доручень і вимог адміністрації»; вибору населенню не залишали - «Місцеве начальство не вважало за можливе надати навіть право вибору аульних старшин, оскільки «не знаходило достатніх ручательств, щоб це не потягло за собою важливих незручностей у справі управління горцями»»^[2]. Судову систему вінчали ті самі офіцери: у 1862 році створено обласний Головний народний суд, усі члени якого призначалися начальником області, а в 1870 році - окружні «Горські словесні суди» під головуванням офіцерів адміністрації; історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов роблять висновок: «Таким чином, створена для горців Терської області судова система не тільки не виводилася з-під контролю військової влади, але, навпаки, прямо їй підпорядковувалася»^[1]. Положенням 1895 року про сільські громади право сходу передано обмеженому числу «виборних», причому окружний начальник міг позбавити «виборного» посади і розпустити весь сільський збір^[1].