у кампанії «Колективізація Чечні (1927-1936)»
«Куркулем» колонізатори називали селянина, якого вважали «заможним». У Чечні чиновники записували людину в «куркулі» без суду, а слідом колонізатор відбирав у неї права. Історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов пишуть: «Для обмеження політичного впливу куркульства застосовувався такий захід, як позбавлення (тимчасове чи постійне) виборчих прав. У 1926 р. від участі у виборах у такий спосіб було відсторонено 1,3% виборців, а в 1927 р. — уже 4,5%»[1]. У доповіді про обстеження партійної організації Чеченської автономної області, надісланій 7-9 березня 1931 року до Всеросійського центрального виконавчого комітету - найвищого органу окупаційної влади РРФСР, сказано: «Лишенців [позбавлених виборчого права] у перевиборну кампанію 1928/29 р. було 11 279 осіб, у середньому 6,8% по області, по деяких селищах округів відсоток сягав 30, а в Галанчозькому окрузі до 40%»[2]. Керівництво крайового комітету партії («Північно-Кавказький крайком ВКП(б)») у січні 1930 року готувало постанову про виселення селянських родин і записало в проєкті: «виселенню підлягають виключно позбавлені виборчих прав, а також і куркулі, випадково не позбавлені виборчих прав»[3]. Чиновники складали списки «куркулів» навмання, і партійний нагляд це визнавав. Голова Північно-Кавказької крайової контрольної комісії Ларін доповідав у лютому 1930 року: в Автурах і Шалі «з 18 господарств, що значилися за списком індивідуального оподаткування [підвищеного податку], 4 господарства виявилися зовсім не куркульськими: одне бідняцьке і три середняцькі»; у Курчалої до «куркульського списку» внесли 12 бідняцьких і 7 середняцьких господарств, а 89 господарств, які колонізатор сам же числив заможними у своїх податкових списках, до «куркульського списку» не потрапили[4]. Ларін назвав і мету «хлібних завдань» - норм зерна, які колонізатор наказував аулам здати йому: «Мета була блага: внести цими завданнями розшарування в гірські аули, а вийшло якраз навпаки»[4]. Селян, записаних у «куркулі» й середняки, колонізатор судив за нездачу зерна і несплату податків - і навіть імперські суди в цих справах вини не знаходили: за підрахунком Ларіна, 40% закінчилися по суті виправданням. До листопада 1929 року, доповідав він, «розглянуто було справ на куркулів 265, а на середняків 132»; з 265 справ на «куркулів» «виправдано було 30 і умовно засуджено 26», ще 58 людей дістали примусові роботи, і такі вироки Ларін теж зарахував до виправдань: «було виправдано 40%»[4]. Імперія перевіряла навіть свої сільради - органи, які вона насадила в аулах замість чеченського самоврядування, - і виключала з них чеченців із «неправильним» минулим. Ларін доповідав: «У 5-ти гірських округах установлено у складі сільрад 215 осіб явно чужого елементу. Там і куркулі, і торговці, і колишні старшини, і колишні поліцейські, і колишні бандити, і духовенство»; резолюцію обласної конференції партії, що оголосила «повне очищення від чужих і куркульських елементів складу сільрад», він поправляв: «М'яко кажучи, це було сказано необережно»[4]. Історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов пишуть: «Якщо в 1928 р. по всій Чечні було репресовано 62 куркулі, то через рік число репресованих сягнуло 356 осіб... Унаслідок цих репресій на кінець 1931 р. в Чечні кількість куркульських господарств скоротилася порівняно з 1929 р. утричі»[1]. Бєлов, командувач окупаційних військ Північно-Кавказького військового округу, який воював проти повсталих чеченців, у доповіді крайовому комітетові партії називав серед причин повстання «неправильне позбавлення виборчих прав середняків, а в низці випадків і бідняків», що в Ітум-Калінському окрузі стало масовим[2].