Агресори можуть цілеспрямовано руйнувати, підміняти або інтегрувати духовні інституції та вірування корінного народу у власну домінантну релігійну систему. Використання релігії як інструменту уніфікації дозволяє колонізатору встановити жорсткий ідеологічний диктат, знищити незалежні духовні авторитети місцевого населення та нав'язати йому покору через сакралізацію влади агресора.
Одразу після підпорядкування почалося нав'язування московських церковних стандартів та обрядів, що маргіналізувало локальну традицію. Канонічну незаконність самого акту Вселенський патріархат зафіксував прямо: «відчуження від нашого Престолу Митрополії Києва й залежних від неї Православних Церков Литви та Польщі, а рівно ж прилучення їх до Святої Церкви Москви, з самого початку були здійснені зовсім не у згоді із законними канонічними приписами»[1].