Агресори можуть засновувати власні, повністю підконтрольні релігійні посади і структури для колонізованого суспільства та призначати на них найнятих або завербованих духовних осіб. Замість захоплення наявних інститутів створюється паралельний, лояльний імперії релігійний авторитет, через який колонізатор намагається перехопити духовну легітимність у лідерів опору і спрямувати проповідь на підпорядкування народу. На відміну від захоплення релігійних інститутів (T0100), наявні інститути не підпорядковуються, а підмінюються призначенцем; на відміну від релігійної асиміляції (T0116), робота ведеться всередині релігії колонізованого народу, а не переведенням його до конфесії метрополії.
У 1836 році командування російського Кавказького корпусу за генерала Розена заснувало підконтрольну собі посаду духовного вождя всіх суннітів Кавказу і призначило на неї найнятого казанського ефенді (мусульманського богослова) Тадж ад-Діна Мустафіна з утриманням за рахунок скарбниці - спроба замкнути суннітське духовенство колонізованих народів, включно з нохчі, на фігуру, підпорядковану імперії. Історик М. І. Покровський писав: «спливає широкий проєкт підпорядкування всього гірського суннітського духовенства спеціальній духовній особі»; завданням ставилося «навернути горців на шлях істинний, підпорядкувати їх російському уряду і винищити або видати нам живцем Шаміля» (Шаміль - імам, керівник опору горців Дагестану і Чечні російському завоюванню)[1]. Відбулися лише заснування посади, призначення і багаторічна оплата проповідника; підпорядкувати духовенство не вдалося: «У гори проповідник не наважився показуватися»[1]. Імперія згорнула проєкт лише через шість років: генерал Головін, який змінив Розена, погодився відпустити Мустафіна за доповіддю військового міністра Чернишева від 13 листопада 1841 - «вчення Таджудіна Ефенді протягом 6 років анітрохи не змінило ставлення горців до нас»[1].
Проти релігійного авторитету імамату (держави горців Дагестану і Чечні на чолі з імамом Шамілем, керівником опору російському завоюванню) імперія виставляла лояльних їй ісламських кліриків. 13 березня 1845 року Воронцов, намісник і головнокомандувач на Кавказі, доповідною запискою імператору Миколі I повідомив про відправлення до Чечні кримського мусульманського судді (кадія): «Каді Ескер Сеїд Халіл Ефенді прийшов до мене і оголосив намір і бажання його особисто сприяти праведній нашій справі в горах Кавказьких умовляннями племен іменем самої віри магометанської... я дав йому на витрати... всього 400 руб. ср. і прогони на чотири коні до фортеці Грозної, віднісши витрату цю на екстраординарну суму»[2]. Службу імперія оплатила і нагородою: історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов пишуть - «У 1845 р. до фортеці Грозної направлено кримськотатарського кадія Кадіаскера Сеїд-Халіля Ефенді, чиї зусилля були невдовзі відзначені високою нагородою - орденом Святої Анни III ступеня»[3].