Примус зруйнованого Зандака до підпорядкування й податі полковником Пулло (1836)
23 серпня 1836 загін полковника Пулло зруйнував аул Зандак на річці Яман-су, захопивши в полон жителів і викравши худобу (кампанія C1156). Підпорядкування села було спроєктоване самим руйнуванням: Пулло розважливо залишив частину будинків неспаленою, щоб розгромленому селу було куди повернутися просити «покірності». У рапорті генералу Петрову від 27 серпня 1836 він визнав: «Будучи ж упевнений, що жителі Зандака за загальними правилами чеченців після покарання проситимуть покірності, і вважаючи таку корисною для уряду, я не наказав палити села»[1]. Тим же рапортом зафіксовано механізм примусу: руйнування Зандака, що вважався неприступним, «привело як жителів села, так і всіх, хто живе в його околицях, у страх і зневіру»[1]. Під цим страхом уже 27 серпня 1836 старшини зруйнованого села з'явилися до фортеці Грозної з вимушеним проханням про прийняття в підданство; Розен доносив військовому міністру: «27-го серпня старшини Зандаківські з'явилися до командувача Сунженською лінією з виявленням покірності, яку встановленим порядком і прийнято від них»[2]. «Покірність» приймалася лише на умовах імперії: вірність, повний розрив із керівником чеченського опору Ташу-Хаджі, заборона зібрань, видача російських полонених в обмін на жителів Зандака, захоплених військами під час руйнування села, і сплата податі за нормою, встановленою імперією для суспільств, які вона вважала «покірними». Пулло перелічував: зандаківці «зобов'язуються на майбутнє залишитися нам вірними, не допускаючи жителів і до найменших зносин із Ташав-Гаджі... не дозволяти в себе бунтівних зборищ, доставити наших полонених на обмін своїх, узятих під час руйнування Зандака, і платити нарівні з ауховцями та іншими покірними племенами встановлену подать»[1]. Підсумок Пулло оцінив як вигоду завойовника: «Всі вищевикладені наслідки, що виникли від руйнування зандаківців, справили важливі для нас вигоди»[1].
Актори
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| G0009 | Російська імперія | 2 |
Застосовані інструменти
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| S0010 | Регулярна армія | 2 |
Реалізовані процедури
27 серпня 1836 полковник Пулло прийняв у фортеці Грозній вимушену «покірність» аулу Зандак на річці Яман-су, зруйнованого його загоном 23 серпня 1836 (кампанія C1156). Підпорядкування було спроєктоване самим руйнуванням: у рапорті генералу Петрову від 27 серпня 1836 Пулло визнав: «Будучи ж упевнений, що жителі Зандака за загальними правилами чеченців після покарання проситимуть покірності, і вважаючи таку корисною для уряду, я не наказав палити села»[1]. Тим же рапортом він зафіксував стан, у якому село йшло до підпорядкування: руйнування «привело як жителів села, так і всіх, хто живе в його околицях, у страх і зневіру»[1]. Старшини прислали «прохання про прийняття їх у покірність російському урядові», і підданство було оформлено на умовах, продиктованих імперією: вірність, повний розрив із керівником чеченського опору Ташу-Хаджі, заборона зібрань, видача російських полонених в обмін на жителів Зандака, захоплених під час руйнування, і встановлена подать[1]. Факт і дату оформлення Розен зафіксував у донесенні військовому міністру: «27-го серпня старшини Зандаківські з'явилися до командувача Сунженською лінією з виявленням покірності, яку встановленим порядком і прийнято від них»[2].
27 серпня 1836 полковник Пулло обклав податтю аул Зандак на річці Яман-су, зруйнований його загоном 23 серпня 1836 (кампанія C1156): сплата податі стала умовою прийняття «покірності» розгромленого села. У рапорті генералу Петрову від 27 серпня 1836 Пулло фіксував зобов'язання, прийняте старшинами у фортеці Грозній: «платити нарівні з ауховцями та іншими покірними племенами встановлену подать»[1]. Подать була не зустрічною пропозицією села, а чинною імперською нормою обкладення суспільств, які імперія вважала «покірними»; відмова означала б повернення «мстивої зброї росіян» - село щойно пережило руйнування, полон жителів і викрадення худоби[1].