Агресори можуть цілеспрямовано руйнувати або ізолювати самодостатні галузі економіки колонізованого суспільства, замінюючи їх дотаціями чи критично важливими поставками з метрополії. Штучне перетворення регіону на дотаційну периферію, критично залежну від зовнішнього фінансування, енергоносіїв чи ринків збуту колонізатора, позбавляє місцеве населення матеріальної бази для політичної незалежності та робить організований протест економічно неможливим.
Адміністрація метрополії не оплачувала примусову працю та утримувала продовольство протягом п'яти років: у пам'яті з Посольського приказу до приказу Казанського палацу зафіксовано скаргу про те, що підпорядкованим Окочанам Терського міста «государевого хлібного жалування за минулі роки — за 125-й, і за 126-й, і за 127-й, і за 128-й, і за 129-й рік — не дано»[1].