Агресори можуть організовувати збройні напади на населені пункти корінного народу з метою грабежу, вилучення матеріальних цінностей, викрадення худоби та захоплення мирних жителів у полон. Подібна практика виснажує демографічний та економічний потенціал колонізованого суспільства, позбавляє людей ресурсів для виживання та створює зону постійної фізичної загрози навколо об'єктів метрополії.
Уряд Московського царства організовував напади на території Нохчі для масового захоплення полонених і здобичі: історик Я. З. Ахмадов констатує, що 1718 року відбулася «грабіжницька експедиція загонів донських козаків і союзних Петру I кабардинських князів на «Чеченський повіт» по Сунжі та Аргуну»[1], внаслідок чого «було захоплено 800 осіб полонених, не рахуючи «пожитків»»[1], а 1721 року астраханський губернатор А. П. Волинський «запросив донських козаків і спільно з терськими козаками організував рейди до річок Аграхані та Аксаю проти Кумиків і Чеченців»[1].