Ліквідація інституту гетьманства та Друга Малоросійська колегія (1764)
Фінальне скасування політичної автономії. Катерина II змусила гетьмана Розумовського зректися посади й указом від 10 листопада 1764 року заснувала окупаційну адміністрацію: «повеліваємо нашому сенату для належного в Малій Росії управління заснувати там малоросійську колегію, в якій присутнім бути головним: нашому генералові, графу Румянцеву»[1]. Програму було задано заздалегідь у секретному настановленні: «щоб вони обрусіли й перестали дивитися, як вовки до лісу»[2].
Актори
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| G0009 | Російська імперія | 3 |
Застосовані інструменти
Реалізовані процедури
Остаточне знищення посади лідера автономії: після вимушеного зречення Розумовського указ Катерини II від 10 листопада 1764 року передав владу Малоросійській колегії, а її президентові приписувалося діяти «з владою губернаторською, себто як особливий повірений наш»[1]. Настановлення Катерини II генерал-прокуророві Вяземському (1764) формулювало мету відкрито: «коли ж у Малоросії гетьмана не буде, то належить старатися, щоб вік та ім'я гетьманів зникло»[2].
Заснування прямого імперського органу – Другої Малоросійської колегії: чотири великоросійські члени, чотири малоросійські, на чолі Румянцев із повноваженнями генерал-губернатора; під її ж відомство передавалася й Запорозька Січ: «Запорозькій Січі, яка перебувала під відомством гетьмана, бути нині відомою в цьому правительстві малоросійському»[1].
Секретна інструкція монарха щодо культурного перетравлення краю: «Мала Росія, Ліфляндія і Фінляндія суть провінції, які правляться конфірмованими їм привілеями… Ці провінції, а також Смоленську, належить найлегшими способами привести до того, щоб вони обрусіли й перестали дивитися, як вовки до лісу»[2].