«Генеральний погром» правозахисників і каральна психіатрія (1972–1985)
Апогей репресій за В. Щербицького. Масові арешти членів Української Гельсінської групи та дисидентів: показовою є доля поета Василя Стуса, заарештованого 1972 року «разом з ін. укр. літераторами-правозахисниками» і вдруге 1980-го - вже за участь у Гельсінській групі[1]. Для нейтралізації інакодумців масово застосовувалася каральна психіатрія - оголошення здорових людей божевільними для їх безстрокової ізоляції та медикаментозних тортур[2]. Багато правозахисників так і не вийшли на волю: Стус «помер у карцері табору особливого режиму ВС-389/36» у ніч з 3 на 4 вересня 1985 року[1].
Актори
Застосовані інструменти
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| S0022 | Каральна медицина та психіатрія | 2 |
| S0017 | Таємна поліція та Спецслужби | 1 |
Реалізовані процедури
Масові арешти членів Української Гельсінської групи та фабрикація кримінальних справ: Василь Стус «12 січня 1972 заарештований разом з ін. укр. літераторами-правозахисниками: І.Світличним, Є.Сверстюком, Ігорем та Іриною Калинцями», а після вступу до Гельсінської групи в жовтні 1979 року був «14 травня 1980 заарештований вдруге» і засуджений на 10 років ув'язнення та 5 років заслання[1]. Він «помер у карцері табору особливого режиму ВС-389/36» і був похований «в безіменній могилі під № 9 на табірному кладовищі»[1].
Використання інститутів державної охорони здоров'я для політично вмотивованого діагностування інакодумців (діагноз «млявоплинна шизофренія») та їхньої безстрокової ізоляції в психіатричних лікарнях[2].
Застосування руйнівних медикаментозних препаратів (нейролептиків) як засобу фізичного та психологічного тиску на здорових правозахисників у закритих стаціонарах[2].