Колоніальна нафта: вилучення грозненських надр і рента козацького війська (1845-1917)
Російська імперія у 1845-1917 роках відібрала в чеченців грозненську нафту: дохід з надр вона законом закріпила за козацьким військом, а чеченські громади до промислу не допустила - ні як власників, ні як отримувачів ренти. 16 лютого 1845 року параграф 154 «Положення про Кавказьке лінійне військо» віддав козацькому війську дохід з нафтових джерел біля фортеці Грозної: «на знак особливого благовоління…на користь війська надається всемилостивіше пожалуваний йому дохід від нафтових джерел поблизу фортеці Грозної»[1]. Колодязі, з яких чеченські власники раніше торгували нафтою, стали статтею військового бюджету, а коли 6 жовтня 1893 року зі свердловини компанії нафтопромисловця Ахвердова вдарив перший промисловий фонтан - «тільки за перші два тижні дав 150 тисяч пудів нафти»[2], - з'ясувалося, що найбагатший промисел лежить під землею, відібраною в чеченських аулів. Правову рамку сформулював у 1894 році начальник Терської області генерал Каханов (стояв на чолі області з 1889 по 1900 рік[1]), відмовившись поширити на чеченські землі правила про селянську оренду надр: «...казенні землі, населені горськими жителями, віддані були їм не у володіння на праві власності, а лише в користування...»[2]. Історик З. Х. Ібрагімова підводить розподіл: «Якщо загальний дохід з нафтової промисловості взяти за 100%, то промисловці отримували 35%, скарбниця 32%, власники землі 24% і посередники 9%» - власником землі вважалося козацьке військо, чеченській громаді частки не було[1]. Тільки двом селам - Алдам і Новим Алдам - вдалося домовитися з промисловцями напряму, і на цих угодах видно справжню ціну надр: 18 квітня 1915 року схід Нових Алдів - села на 520 дворів - здав нафтопромисловцю Степанові Ліанозову 20 десятин на 24 роки по 5 тисяч рублів за десятину і ще по 2 копійки з кожного пуда видобутої нафти на користь громади[1], а нафтопромисловець Тапа Чермоєв за ділянки біля Алдів заплатив громаді 30 тисяч рублів одноразово і договором гарантував їй чверть доходів з видобутої нафти[1]. Усім іншим чеченським громадам закон не залишив нічого - їхню частку збирало козацьке військо.
Актори
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| G0009 | Російська імперія | 3 |
Застосовані інструменти
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| S0012 | Окупаційні та підконтрольні адміністрації | 3 |
Реалізовані процедури
Російська імперія відібрала в чеченців нафтові колодязі біля фортеці Грозної і 16 лютого 1845 року закріпила вилучення законом: параграф 154 «Положення про Кавказьке лінійне військо», затвердженого імператором Миколою I, гласив: «на знак особливого благовоління…на користь війська надається всемилостивіше пожалуваний йому дохід від нафтових джерел поблизу фортеці Грозної»[1]. До вилучення нафта годувала самих чеченців - історик З. Х. Ібрагімова пише за документами: у 1788 році чеченський володар Казбулат «торгував і мав певний дохід з нафтових колодязів, розташованих у його володіннях»; моздокські козаки у проханні 1811 року згадували, як нафта «привозилася на продаж... і продавалася вільною ціною»; «Пізніше, нафта була вилучена в чеченців і стала власністю Кавказького лінійного полку, який здавав її у відкуп»[1]. За 57 років відкупної системи, з 1833 по 1890 рік, військо отримало 152 500 рублів сріблом чистого доходу[1][2].
Російська імперія наказами по Терській області від 15 серпня 1890 року і березня 1897 року заборонила чеченським сільським громадам «входити ні в які угоди з гірничопромисловцями» без дозволу уряду - «Винних, в особі сільських посадових осіб, притягали до відповідальності і в судах порушували позови про знищення укладених договорів»[1]. Підставу заборони формулює історик З. Х. Ібрагімова: «Аульні громади були позбавлені права здавати в оренду нафтоносні ділянки - земля їм надавалася не на правах власності, а тільки в користування з правом поверхневої розробки, надра її вважалися надбанням скарбниці»[1]. Коли міністерство землеробства затвердило правила, що дозволяли селянським громадам самим здавати землю під розробку надр, начальник Терської області генерал Каханов у 1894 році «категорично заперечував проти поширення на чеченські землі» цих правил - і вимагав, щоб навіть при визнанні прав громад постанова про здачу землі затверджувалася начальником дільниці, а третина доходів ішла «на сплату подимної податі належних громад»[2]. Для козаків діяла зворотна норма: з 1891 року при відході надр у скарбницю станицям належала заміна землі або винагорода - «У чеченських громад запасних земельних наділів державою передбачено не було. Тим більше не йшлося про матеріальне заохочення»[1].
Терське козацьке військо Російської імперії здавало відібрані чеченські землі в оренду нафтовим компаніям і жило рентою з чужих надр: у 1899 році на землях війська видобуто близько 21,9 мільйона пудів нафти з 26,22 мільйона загального видобутку, і тільки за цей рік компанії виплатили війську 631,8 тисячі рублів[2]. Історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов пишуть: найбільшим власником нафтоносних ділянок виявилося саме військо, розробки воно само не вело, а звичайні умови оренди становили 150 рублів на рік за десятину (десятина - трохи більше гектара) плюс «від 2 до 6 копійок з кожного пуда видобутої нафти»[2]. Історик З. Х. Ібрагімова фіксує динаміку: військові капітали з 1877 по 1900 рік зросли з 400 тисяч до 3 мільйонів рублів - «Це було результатом отримання доходів з нафтоносних земель»[1]. Масштаб задав сам промисел: 27 серпня 1895 року свердловина №7 Ахвердова дала «фонтан неймовірної сили, що давав до 1 млн пудів на добу... Гул і запах нафти було чути за 15 верст від родовища»[3].