Вилучення ресурсів

Секуляризація та конфіскація до імперської скарбниці земель українських православних монастирів (1786 рік), що позбавила локальну церкву економічної бази^[1].

У серпні – вересні 1832 року війська корпусного командира барона Розена привласнювали майно та худобу жителів і стягували грошові штрафи. Імперський історик Волконський писав: майно 50 родин, що сховалися в лісі поблизу Маїртупа, «дісталося загонові як здобич»; біля Центороя «відбито 6 коней і 50 голів рогатої худоби»^[2]. Розен доносив військовому міністрові Чернишову: 15 вересня біля села Дунген-юрт кавалерія «відбила 140 баранів і 9 голів рогатої худоби», а загалом за похід «податі та штрафу грошима й худобою сплачено... близько 5-ти т. р. с. [п’яти тисяч рублів сріблом]»^[3].

Восени 1830 генерал Вельямінов запровадив колективні майнові стягнення з чеченських сіл, які не відповідали за чужі дії: за викрадення Чеченцями десяти голів худоби зі станиці Червленної він «одразу наказав відібрати в жителів двох сіл Брагуни та Нового-Юрта, повз які пройшла партія, теж десять голів худоби та повернути її козакам», за викрадення табуна коней у Ногайському степу «Брагуни знову поплатилися точно такою ж кількістю голів», а власника Нового-Юрта Шах-Гірея за бездіяльність сільської варти було посаджено в каземат — тюремну камеру фортеці Грозної. Це зафіксував імперський історик Потто^[4]. У грудні 1830 під час оточення села Даут-Мартан «жителі встигли втекти, але все майно їхнє залишилося здобиччю загону»^[4].

Примусове вилучення («продрозкладка») та безупинне вивезення зерна, вугілля й сировини до РРФСР без економічного відшкодування, що спровокувало бунти та повстання Григор'єва^[5].

Представники метрополії конфіскували особисте майно загиблого делегата Нохчі до державної скарбниці: у пам'яті з Посольського приказу до приказу Казанського палацу приписувалося розслідувати загибель окоцького мурзи Кохострова Бійтемірова, який утонув, а зі знайденого «плаття його і всяку рухлядь взяли в нашу казну»^[6].

Сольжу (Сунженську), одне з найбагатших сіл, Російська імперія тримала як джерело постачання фортеці Грозної, а захопивши село силою, кілька днів вивозила його запаси. Історик Д. А. Хожаєв фіксує розорення Сольжі (Сунженської), наслідком якого «більша частина мирних навколишніх аулів утекла в гори, і квітучі береги відтоді надовго спорожніли»^[7]. Імперський генерал Єрмолов у своїх «Записках» свідчить, що раніше вимагав від військ щадити село, щоб фортеця «могла отримувати з нього все необхідне», а коли війська захопили село, «хліб, фураж і придатний для будівництва ліс вивозили кілька днів»^[8].

23 грудня 1831 загін підполковника Засса, командира Моздокського козачого полку, спрямований генералом Вельяміновим, викрав худобу жителів розорених хуторів біля села Чертугай. Імперський історик Волконський писав: Засс «доставив у табір... до 250 голів худоби»^[2]. Викрадення 250 голів худоби посеред зими позбавляло жителів розорених хуторів основи прожитку.

Конфіскація та вивезення січової артилерії, скарбниці, річкового флоту й запасів продовольства^[9].

Масштабне розграбування державних арсеналів і скарбниці під час карального рейду на столицю автономії: «Меншиков встиг вивезти частину артилерії»^[10][11][12].

Конфіскація та вивезення січової артилерії, скарбниці, річкового флоту й запасів продовольства^[9].

Представники влади метрополії відкрито відбирали власність у населення Нохчі, використовуючи своє службове становище: у своїй чолобитній цареві Михайлу Федоровичу служилі Окочани Терського міста звітували, що кабардинський князь Сунчалей Янгличевич Черкаський «вибрав у нас насильством із табуна 8 коней добрих, і заслав у Кабарду в кабаки свої»^[13][6].

Представники метрополії конфіскували особисте майно загиблого делегата Нохчі до державної скарбниці: у пам'яті з Посольського приказу до приказу Казанського палацу приписувалося розслідувати загибель окоцького мурзи Кохострова Бійтемірова, який утонув, а зі знайденого «плаття його і всяку рухлядь взяли в нашу казну»^[6].

Масове позбавлення майна та примусове виселення сотень тисяч селян, які чинили опір (так званих «куркулів»), до віддалених спецпоселень Сибіру та Півночі^[5].

Масштабне розграбування економічних ресурсів: вивезення коштовного промислового обладнання (зокрема сталі із заводу «Азовсталь»), незаконний видобуток корисних копалин і крадіжка понад 15 млн тонн українського зерна^[14].

Представники влади метрополії відкрито відбирали власність у населення Нохчі, використовуючи своє службове становище: у своїй чолобитній цареві Михайлу Федоровичу служилі Окочани Терського міста звітували, що кабардинський князь Сунчалей Янгличевич Черкаський «вибрав у нас насильством із табуна 8 коней добрих, і заслав у Кабарду в кабаки свої»^[13][6].

Представники метрополії конфіскували особисте майно загиблого делегата Нохчі до державної скарбниці: у пам'яті з Посольського приказу до приказу Казанського палацу приписувалося розслідувати загибель окоцького мурзи Кохострова Бійтемірова, який утонув, а зі знайденого «плаття його і всяку рухлядь взяли в нашу казну»^[6].

Масштабне розграбування державних арсеналів і скарбниці під час карального рейду на столицю автономії: «Меншиков встиг вивезти частину артилерії»^[10][11][12].

Масштабне розграбування економічних ресурсів: вивезення коштовного промислового обладнання (зокрема сталі із заводу «Азовсталь»), незаконний видобуток корисних копалин і крадіжка понад 15 млн тонн українського зерна^[14].

Представники влади метрополії відкрито відбирали власність у населення Нохчі, використовуючи своє службове становище: у своїй чолобитній цареві Михайлу Федоровичу служилі Окочани Терського міста звітували, що кабардинський князь Сунчалей Янгличевич Черкаський «вибрав у нас насильством із табуна 8 коней добрих, і заслав у Кабарду в кабаки свої»^[13][6].

Російська імперія під час розорення нохчійського аулу віддавала його майно солдатам як здобич. Історик Д. А. Хожаєв пише, що каральні набіги за Єрмолова йшли «зі знищенням населення, будинків, посівів, садів і лісів, викраденням худоби та розграбуванням майна», а російські начальники вторгалися в мирні землі, «щоб відзначитися або забрати здобич»^[7]. Сам генерал Єрмолов у своїх «Записках» визнає це: після знищення Даді-юрта «солдатам дісталася доволі багата здобич»^[8].

Примусове вилучення («продрозкладка») та безупинне вивезення зерна, вугілля й сировини до РРФСР без економічного відшкодування, що спровокувало бунти та повстання Григор'єва^[5].

Масштабне розграбування державних арсеналів і скарбниці під час карального рейду на столицю автономії: «Меншиков встиг вивезти частину артилерії»^[10][11][12].

Конфіскація та вивезення січової артилерії, скарбниці, річкового флоту й запасів продовольства^[9].

Примусове вилучення («продрозкладка») та безупинне вивезення зерна, вугілля й сировини до РРФСР без економічного відшкодування, що спровокувало бунти та повстання Григор'єва^[5].

Сольжу (Сунженську), одне з найбагатших сіл, Російська імперія тримала як джерело постачання фортеці Грозної, а захопивши село силою, кілька днів вивозила його запаси. Історик Д. А. Хожаєв фіксує розорення Сольжі (Сунженської), наслідком якого «більша частина мирних навколишніх аулів утекла в гори, і квітучі береги відтоді надовго спорожніли»^[7]. Імперський генерал Єрмолов у своїх «Записках» свідчить, що раніше вимагав від військ щадити село, щоб фортеця «могла отримувати з нього все необхідне», а коли війська захопили село, «хліб, фураж і придатний для будівництва ліс вивозили кілька днів»^[8].

Російська імперія під час розорення нохчійського аулу віддавала його майно солдатам як здобич. Історик Д. А. Хожаєв пише, що каральні набіги за Єрмолова йшли «зі знищенням населення, будинків, посівів, садів і лісів, викраденням худоби та розграбуванням майна», а російські начальники вторгалися в мирні землі, «щоб відзначитися або забрати здобич»^[7]. Сам генерал Єрмолов у своїх «Записках» визнає це: після знищення Даді-юрта «солдатам дісталася доволі багата здобич»^[8].

Російська імперія відганяла худобу й оббирала розорені села Нохчі. Історик Д. А. Хожаєв пише, що до 18 травня 1826 року було «відігнано худобу», а після повернення військ Єрмолов «послав загін із 500 козаків на Даут-Мартан», і «селище було розорене й пограбоване»^[7].

Восени 1830 генерал Вельямінов запровадив колективні майнові стягнення з чеченських сіл, які не відповідали за чужі дії: за викрадення Чеченцями десяти голів худоби зі станиці Червленної він «одразу наказав відібрати в жителів двох сіл Брагуни та Нового-Юрта, повз які пройшла партія, теж десять голів худоби та повернути її козакам», за викрадення табуна коней у Ногайському степу «Брагуни знову поплатилися точно такою ж кількістю голів», а власника Нового-Юрта Шах-Гірея за бездіяльність сільської варти було посаджено в каземат — тюремну камеру фортеці Грозної. Це зафіксував імперський історик Потто^[4]. У грудні 1830 під час оточення села Даут-Мартан «жителі встигли втекти, але все майно їхнє залишилося здобиччю загону»^[4].

23 грудня 1831 загін підполковника Засса, командира Моздокського козачого полку, спрямований генералом Вельяміновим, викрав худобу жителів розорених хуторів біля села Чертугай. Імперський історик Волконський писав: Засс «доставив у табір... до 250 голів худоби»^[2]. Викрадення 250 голів худоби посеред зими позбавляло жителів розорених хуторів основи прожитку.

У серпні – вересні 1832 року війська корпусного командира барона Розена привласнювали майно та худобу жителів і стягували грошові штрафи. Імперський історик Волконський писав: майно 50 родин, що сховалися в лісі поблизу Маїртупа, «дісталося загонові як здобич»; біля Центороя «відбито 6 коней і 50 голів рогатої худоби»^[2]. Розен доносив військовому міністрові Чернишову: 15 вересня біля села Дунген-юрт кавалерія «відбила 140 баранів і 9 голів рогатої худоби», а загалом за похід «податі та штрафу грошима й худобою сплачено... близько 5-ти т. р. с. [п’яти тисяч рублів сріблом]»^[3].

23 серпня 1836 року під час розорення аулу Зандак загін полковника Пулло, начальника Сунженської укріпленої лінії, привласнив майно та худобу мешканців. Корпусний командир барон Розен доносив військовому міністрові: «у здобич нашим військам дісталося майно мешканців і 384 голови рогатої худоби»^[3].

Російська імперія відганяла худобу й оббирала розорені села Нохчі. Історик Д. А. Хожаєв пише, що до 18 травня 1826 року було «відігнано худобу», а після повернення військ Єрмолов «послав загін із 500 козаків на Даут-Мартан», і «селище було розорене й пограбоване»^[7].

Масштабне розграбування економічних ресурсів: вивезення коштовного промислового обладнання (зокрема сталі із заводу «Азовсталь»), незаконний видобуток корисних копалин і крадіжка понад 15 млн тонн українського зерна^[14].

Секуляризація та конфіскація до імперської скарбниці земель українських православних монастирів (1786 рік), що позбавила локальну церкву економічної бази^[1].

Сольжу (Сунженську), одне з найбагатших сіл, Російська імперія тримала як джерело постачання фортеці Грозної, а захопивши село силою, кілька днів вивозила його запаси. Історик Д. А. Хожаєв фіксує розорення Сольжі (Сунженської), наслідком якого «більша частина мирних навколишніх аулів утекла в гори, і квітучі береги відтоді надовго спорожніли»^[7]. Імперський генерал Єрмолов у своїх «Записках» свідчить, що раніше вимагав від військ щадити село, щоб фортеця «могла отримувати з нього все необхідне», а коли війська захопили село, «хліб, фураж і придатний для будівництва ліс вивозили кілька днів»^[8].

Російська імперія під час розорення нохчійського аулу віддавала його майно солдатам як здобич. Історик Д. А. Хожаєв пише, що каральні набіги за Єрмолова йшли «зі знищенням населення, будинків, посівів, садів і лісів, викраденням худоби та розграбуванням майна», а російські начальники вторгалися в мирні землі, «щоб відзначитися або забрати здобич»^[7]. Сам генерал Єрмолов у своїх «Записках» визнає це: після знищення Даді-юрта «солдатам дісталася доволі багата здобич»^[8].

Російська імперія відганяла худобу й оббирала розорені села Нохчі. Історик Д. А. Хожаєв пише, що до 18 травня 1826 року було «відігнано худобу», а після повернення військ Єрмолов «послав загін із 500 козаків на Даут-Мартан», і «селище було розорене й пограбоване»^[7].

Восени 1830 генерал Вельямінов запровадив колективні майнові стягнення з чеченських сіл, які не відповідали за чужі дії: за викрадення Чеченцями десяти голів худоби зі станиці Червленної він «одразу наказав відібрати в жителів двох сіл Брагуни та Нового-Юрта, повз які пройшла партія, теж десять голів худоби та повернути її козакам», за викрадення табуна коней у Ногайському степу «Брагуни знову поплатилися точно такою ж кількістю голів», а власника Нового-Юрта Шах-Гірея за бездіяльність сільської варти було посаджено в каземат — тюремну камеру фортеці Грозної. Це зафіксував імперський історик Потто^[4]. У грудні 1830 під час оточення села Даут-Мартан «жителі встигли втекти, але все майно їхнє залишилося здобиччю загону»^[4].

23 грудня 1831 загін підполковника Засса, командира Моздокського козачого полку, спрямований генералом Вельяміновим, викрав худобу жителів розорених хуторів біля села Чертугай. Імперський історик Волконський писав: Засс «доставив у табір... до 250 голів худоби»^[2]. Викрадення 250 голів худоби посеред зими позбавляло жителів розорених хуторів основи прожитку.

У серпні – вересні 1832 року війська корпусного командира барона Розена привласнювали майно та худобу жителів і стягували грошові штрафи. Імперський історик Волконський писав: майно 50 родин, що сховалися в лісі поблизу Маїртупа, «дісталося загонові як здобич»; біля Центороя «відбито 6 коней і 50 голів рогатої худоби»^[2]. Розен доносив військовому міністрові Чернишову: 15 вересня біля села Дунген-юрт кавалерія «відбила 140 баранів і 9 голів рогатої худоби», а загалом за похід «податі та штрафу грошима й худобою сплачено... близько 5-ти т. р. с. [п’яти тисяч рублів сріблом]»^[3].

23 серпня 1836 року під час розорення аулу Зандак загін полковника Пулло, начальника Сунженської укріпленої лінії, привласнив майно та худобу мешканців. Корпусний командир барон Розен доносив військовому міністрові: «у здобич нашим військам дісталося майно мешканців і 384 голови рогатої худоби»^[3].

Масове позбавлення майна та примусове виселення сотень тисяч селян, які чинили опір (так званих «куркулів»), до віддалених спецпоселень Сибіру та Півночі^[5].

Тотальне вивезення промислового обладнання, продовольства та сільськогосподарської техніки вглиб СРСР під час відступу^[15].

Тотальне вивезення промислового обладнання, продовольства та сільськогосподарської техніки вглиб СРСР під час відступу^[15].

Масове позбавлення майна та примусове виселення сотень тисяч селян, які чинили опір (так званих «куркулів»), до віддалених спецпоселень Сибіру та Півночі^[5].

23 серпня 1836 року під час розорення аулу Зандак загін полковника Пулло, начальника Сунженської укріпленої лінії, привласнив майно та худобу мешканців. Корпусний командир барон Розен доносив військовому міністрові: «у здобич нашим військам дісталося майно мешканців і 384 голови рогатої худоби»^[3].

Секуляризація та конфіскація до імперської скарбниці земель українських православних монастирів (1786 рік), що позбавила локальну церкву економічної бази^[1].

Тотальне вивезення промислового обладнання, продовольства та сільськогосподарської техніки вглиб СРСР під час відступу^[15].