Перехід Мазепи на бік Швеції та Батуринська різанина (1708)

Кидок регулярної армії для фізичного знищення столиці Гетьманщини, яка не скорилася: «Вранці 2 листопада російські війська увірвалися в Батурин. Після двогодинного бою рештки гарнізону були перебиті разом з усім цивільним населенням»^[1][4]. Місто було розграбовано і спалено за прямим розпорядженням Петра - лист Меншикову від 5 листопада 1708 року: «а Батурин - на знак зрадникам (позаяк боронилися), іншим на приклад - спалити ввесь»^[5].

Тотальна різанина мирного населення: «Функ перебив понад тисячу людей у маленькому містечку Тереї (Терейській слободі) і спалив це містечко, спалив також Дригалів (Недригайлове)… і звелів перебити всіх, хто трапився, щоб вселити жах іншим»^[2]. «Загалом у батуринській трагедії загинуло близько 15 тисяч українців, у тому числі всі жінки й діти»^[1][4].

Показове знищення міста як акт залякування для решти країни. Петро I особисто віддав наказ: «а Батурин на знак зрадникам (позаяк боронилися) іншим на приклад спалити весь»^[1][4]. Грушевський: московське військо, здобувши Батурин «через зраду одного чоловіка», «страшно росправило ся з людністю: людей порізало, місто зруйновало до решти, начальників віддало на страшні муки»^[3].

Кампанія зі стирання імені лідера опору (damnatio memoriae): «Два століття ім'я і діла Мазепи вимазувалися… Збивали його герби на збудованих ним храмах, замазували його ім'я на книгах»^[1][4].

Анафему Мазепі було оголошено за прямим розпорядженням царя - «звольте оного за таке його діло публічно в соборній церкві прокляттю віддати...»^[4]. Частина українського духовенства обряд не прийняла: колишній лохвицький протопоп під час оголошення анафеми сказав «Наш Мазепа святий і буде на небі, а ваш государ ні»^[4]. Вселенський патріархат ніколи її не визнавав: «анафема була накладена на Івана Мазепу з політичних причин і не мала богословського чи канонічного обґрунтування»^[6].

Масштабне розграбування державних арсеналів і скарбниці під час карального рейду на столицю автономії: «Меншиков встиг вивезти частину артилерії»^[1][4], решту гармат було підірвано, а місто спалено.

Цілеспрямоване вивезення інтелектуальної та історичної спадщини. Імперські війська не просто мародерствували — вони вилучали унікальні документи: «Меншиков встиг вивезти... гетьманський архів, бібліотеку Мазепи»^[1][4].

Встановлення повністю підконтрольного Москві уряду після знищення столиці: вибори нового гетьмана відбулися в присутності Петра одразу після страти батуринських старшин – «За умов, що склалися, старшина просто затвердила представленого Петром Скоропадського»^[1]. Механіку залежності фіксує Грушевський: «Гетьманську резіденцію перенесено з Батурина до Глухова, під саму московську границю і поставлено два московські полки залогою, щоб ті резіденти могли зараз арештувати гетьмана і старшину», і «кождий на Україні розумів, що сила не в гетьмані, а в тих резідентах»^[3].

Оформлення окупаційного режиму через фіктивні процедури. Залякану різаниною старшину змусили проголосувати за угодного метрополії кандидата: «Після закінчення цього дійства відбулася страта захоплених у Батурині старшин, а потім формальні вибори нового гетьмана. За умов, що склалися, старшина просто затвердила представленого Петром Скоропадського»^[1][4].