Тактика «випаленої землі» та злочинна мобілізація (1941–1945)

Тактика «випаленої землі» 1941 року за директивою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941 року: «При вимушеному відході частин Червоної Армії відганяти рухомий залізничний склад, не залишати ворогові жодного паровоза, жодного вагона»^[1]; ДніпроГЕС був «зруйнований на початку Великої вітчизняної війни… (див. Директива РНК СРСР та ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941)»^[3].

Тотальне вивезення промислового обладнання та продовольства в глиб СРСР: «углиб СРСР було переміщено 550 індустріальних об'єктів (190 — союзного та 360 — респ. підпорядкування)»; «З Правобережжя на лівий берег Дніпра було переправлено 4498 тракторів, 680 комбайнів, 690 автомашин»^[4].

Масовий призов польовими військкоматами населення щойно звільнених територій: «„Чорносвитники" або „чорна піхота" – таку неофіційну назву отримали чоловіки і юнаки, мобілізовані польовими військовими комісаріатами, а фактично командирами об'єднань, з'єднань і частин у 1943–1944 рр. після звільнення Червоною армією окупованих ворогом територій»^[2].

Використання ненавчених мобілізованих як витратного матеріалу: їх «кидали у бойові дії часто відразу, без проходження військової підготовки у запасних частинах, іноді неозброєними, не переодягненими у військову форму (звідси назва)»^[2]. Масштаб видно з одного епізоду: «після першого взяття Червоною армією Харкова навесні 1943 р. до неї було мобілізовано близько 15 тис. осіб віком від 15 до 45 років, яких без підготовки відправили на фронт», причому «1 гвинтівка припадала на 5-10 осіб»^[2].