Воєнізовані поселенці
Інструмент демографічної та силової експансії, що поєднує військову службу із сільськогосподарською працею та фізичним освоєнням територій. Застосовується державою для створення озброєного буфера на фронтирі, витіснення корінного населення з його земель, а також для радикального зниження витрат на утримання багатотисячної армії. Поселенців переводять на самозабезпечення, прикріплюють до землі та тримають під тотальним контролем військового командування. Історичні інкарнації: іррегулярні козачі війська (терські, гребінські, кубанські), а також інститут військових поселень, масштабно розгорнутий у Російській імперії Олександром I під керівництвом графа О. А. Аракчеєва. Запроваджуючи цю систему, імператор спирався на європейський досвід: за зразок бралася прусська кантональна система комплектування армії (Kantonssystem), у межах якої країна була поділена на військові округи, а солдатська служба поєднувалася з обробітком землі, зокрема й на захоплених після поділу Польщі територіях.
Застосовані техніки
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| T0041 | Підселення чиновників і військових | 2 |
| T0139 | Зведення фортець | 1 |
Актори
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| G0009 | Російська імперія | 3 |
Проведені кампанії
| ID | Назва | Початок | Закінчення | Процедури |
|---|---|---|---|---|
| C1130 | Зведення фортеці Святого Хреста та примусове переселення (1722–1724) | Вересень 1722 | Грудень 1724 | 1 |
| C1134 | Зведення укріплених станиць, підселення Козаків на кордонах та утримання заручників (1736–1740) | Січень 1736 | Грудень 1740 | 2 |
Реалізовані процедури
Воєнізовані поселенці Російської імперії використовувалися для масового заселення нових рубежів: історик Я. З. Ахмадов вказує, що при новій фортеці «розселяють 1 тис. сімей козаків з Дону»[1].
Уряд Російської імперії вибудовував військову лінію шляхом інженерного зведення укріплених воєнізованих пунктів для ізоляції корінного населення: історик Я. З. Ахмадов констатує, що 1736 року було засновано «три нові козачі станиці: Бороздинську, Каргалинську, Дубовську»[1], які, як фіксує історик І. Х. Тхамокова, виступали фортифікаціями, оскільки кожна така станиця «була ніби невеликою фортечкою, що слугувала для захисту від ворожих набігів»[2].
Уряд Російської імперії фізично укрупнював буферну зону навколо територій Нохчі шляхом масового переміщення воєнізованих поселенців: історик Я. З. Ахмадов констатує, що «1736 р. - від гребінських станиць вниз по Тереку до Кізляра засновують три нові козачі станиці: Бороздинську, Каргалинську, Дубовську, а від Кізляра до моря поселяють ще 430 козачих сімей»[1].