Зведення фортець

Уряд Російської імперії вибудовував військову лінію шляхом інженерного зведення укріплених воєнізованих пунктів для ізоляції корінного населення: історик Я. З. Ахмадов констатує, що 1736 року було засновано «три нові козачі станиці: Бороздинську, Каргалинську, Дубовську»^[1], які, як фіксує історик І. Х. Тхамокова, виступали фортифікаціями, оскільки кожна така станиця «була ніби невеликою фортечкою, що слугувала для захисту від ворожих набігів»^[2].

Військові сили Московського царства звели укріплений пункт на землях Нохчі: історик Е. Н. Кушева констатує, що в 1567 році «руське місто... було того ж року поставлене»^[3].

Військові сили Московського царства звели нову укріплену базу: історик Е. Н. Кушева пише, що вони «ставили її у 1588-1589 рр... Михайло Бурцев і Келар Протасьєв... у його гарнізоні основну силу становили стрільці, озброєні «вогненним боєм», пищалями»^[3], а історики А. С. Куліков і В. А. Рунов додають, що на початку XVII століття «Терське містечко перетворилося на досить потужну фортецю. Її артилерія налічувала 40 великих гармат»^[4].

Уряд Російської імперії вибудовував військову лінію шляхом інженерного зведення укріплених воєнізованих пунктів для ізоляції корінного населення: історик Я. З. Ахмадов констатує, що 1736 року було засновано «три нові козачі станиці: Бороздинську, Каргалинську, Дубовську»^[1], які, як фіксує історик І. Х. Тхамокова, виступали фортифікаціями, оскільки кожна така станиця «була ніби невеликою фортечкою, що слугувала для захисту від ворожих набігів»^[2].

Регулярна армія Російської імперії заклала нову військову базу для інфраструктурного закріплення в регіоні: історик Я. З. Ахмадов констатує, що восени 1722 року Петро I «заклав на Сулаку фортецю Святий Хрест»^[1].

Уряд Московського царства укрупнював воєнізовані поселення на кордоні із землями Нохчі для посилення контролю: історик Я. З. Ахмадов констатує, що у 1711–1712 роках «дрібні козацькі гребінські містечка по Тереку зводяться, за розпорядженням царя Петра I, у 5 станиць - від Червленої до Курдюковської»^[1].

Регулярна армія Російської імперії зводила на зайнятій території фортецю як опорний пункт, щоб тримати під вогнем підступи до чеченських земель і відрізати жителів від їхніх земель. Історик Д. А. Хожаєв фіксує, що фортеця будувалася «на чеченській землі»^[5]. Імперський генерал Єрмолов у своїх «Записках» свідчить, що фортеця, «утискаючи жителів у володінні найкращими землями… недалеко від входу через урочище Хан-Кале, названа Грозною», а земляні роботи були закінчені до половини жовтня 1818 року^[6]. Імперський історик Потто підтверджує закладення 10 червня 1818 року: «під грім гармат було закладено сильну фортецю на шість бастіонів, яку Єрмолов назвав Грозною»^[7]. Ще у всепідданішому рапорті листопада 1817 року Єрмолов прямо називав мету сунженських фортець: «Треба зайняти р. Сунжу і по її течії влаштувати фортеці: тоді Чеченці будуть стиснуті у своїх горах, позбудуться землі, придатної для обробітку, і пасовищних місць, на яких увесь зимовий час вони ховають свої стада від жорстокого в горах клімату»^[8].

Військові сили Московського царства звели укріплений пункт на землях Нохчі: історик Е. Н. Кушева констатує, що в 1567 році «руське місто... було того ж року поставлене»^[3].

Військові сили Московського царства багаторазово відновлювали укріплений пункт на землях Нохчі: історик Е. Н. Кушева пише, що «в 1577 - 1578 рр... руське місто було відновлене на річці Терек у гирлі Сунжі»^[3], а укладачка збірника документів Е. Н. Кушева вказує, що військові сили Московського царства «острог відбудовували в 1590, 1635 рр.»^[9] і «в 1651 р. був знову збудований руський острог на лівому березі Сунжі»^[9].

Військові сили Московського царства звели нову укріплену базу: історик Е. Н. Кушева пише, що вони «ставили її у 1588-1589 рр... Михайло Бурцев і Келар Протасьєв... у його гарнізоні основну силу становили стрільці, озброєні «вогненним боєм», пищалями»^[3], а історики А. С. Куліков і В. А. Рунов додають, що на початку XVII століття «Терське містечко перетворилося на досить потужну фортецю. Її артилерія налічувала 40 великих гармат»^[4].

Уряд Московського царства укрупнював воєнізовані поселення на кордоні із землями Нохчі для посилення контролю: історик Я. З. Ахмадов констатує, що у 1711–1712 роках «дрібні козацькі гребінські містечка по Тереку зводяться, за розпорядженням царя Петра I, у 5 станиць - від Червленої до Курдюковської»^[1].

Російська імперія ставила на відібраній у Нохчі землі ланцюг укріплень, щоб закріпити захоплення й тримати населення в покорі. Історик Д. А. Хожаєв пише, що Єрмолов, переносячи Кавказьку лінію на Сунжу, «стискав непокірну Чечню новими фортецями та укріпленнями», і на «окупованій території збудовано укріплення… Нєотступний Стан, Злобний Окоп, Внєзапна (1819 рік) та інші»^[5]. Імперський історик Потто підтверджує, що влітку 1820 року, ледве закінчивши герменчуцьку просіку, Греков «взявся до вирубки лісу по Сунжі та до будівництва на розчищених галявинах двох нових укріплень: Усть-Мартанського редуту і Злобного Окопу», а на місці знесеного качкаликського Істі-су поставив «Нєотступний Стан»^[7].

Російська імперія ставила навколо Чечні кільце фортець, щоб стиснути її та відрізати від сусідів. Історик Д. А. Хожаєв пише, що слідом за Грозною 1819 року з’явилася фортеця Внезапна, поставлена, щоб «стискати непокірну Чечню новими фортецями та укріпленнями»^[5]. Імперський історик Потто підтверджує призначення й дату: закладена вісімнадцятого липня 1819 року, вона «розділила Чеченців від Кумиків» і «перегороджувала [Чеченцям] шлях через Салатавські гори», а з Грозною її зв’язали низкою укріплень^[7]. Цю фортецю генерал Єрмолов планував ще у всепідданішому рапорті листопада 1817 року, передбачаючи, що «продовживши Лінію через Аксаївські та Андріївські селища до р. Сулак, буде закрито Кизляр»^[8].

Військові сили Московського царства звели укріплений пункт на землях Нохчі: історик Е. Н. Кушева констатує, що в 1567 році «руське місто... було того ж року поставлене»^[3].

Військові сили Московського царства багаторазово відновлювали укріплений пункт на землях Нохчі: історик Е. Н. Кушева пише, що «в 1577 - 1578 рр... руське місто було відновлене на річці Терек у гирлі Сунжі»^[3], а укладачка збірника документів Е. Н. Кушева вказує, що військові сили Московського царства «острог відбудовували в 1590, 1635 рр.»^[9] і «в 1651 р. був знову збудований руський острог на лівому березі Сунжі»^[9].

Військові сили Московського царства звели нову укріплену базу: історик Е. Н. Кушева пише, що вони «ставили її у 1588-1589 рр... Михайло Бурцев і Келар Протасьєв... у його гарнізоні основну силу становили стрільці, озброєні «вогненним боєм», пищалями»^[3], а історики А. С. Куліков і В. А. Рунов додають, що на початку XVII століття «Терське містечко перетворилося на досить потужну фортецю. Її артилерія налічувала 40 великих гармат»^[4].

Регулярна армія Російської імперії заклала нову військову базу для інфраструктурного закріплення в регіоні: історик Я. З. Ахмадов констатує, що восени 1722 року Петро I «заклав на Сулаку фортецю Святий Хрест»^[1].

Регулярна армія Російської імперії зводила на зайнятій території фортецю як опорний пункт, щоб тримати під вогнем підступи до чеченських земель і відрізати жителів від їхніх земель. Історик Д. А. Хожаєв фіксує, що фортеця будувалася «на чеченській землі»^[5]. Імперський генерал Єрмолов у своїх «Записках» свідчить, що фортеця, «утискаючи жителів у володінні найкращими землями… недалеко від входу через урочище Хан-Кале, названа Грозною», а земляні роботи були закінчені до половини жовтня 1818 року^[6]. Імперський історик Потто підтверджує закладення 10 червня 1818 року: «під грім гармат було закладено сильну фортецю на шість бастіонів, яку Єрмолов назвав Грозною»^[7]. Ще у всепідданішому рапорті листопада 1817 року Єрмолов прямо називав мету сунженських фортець: «Треба зайняти р. Сунжу і по її течії влаштувати фортеці: тоді Чеченці будуть стиснуті у своїх горах, позбудуться землі, придатної для обробітку, і пасовищних місць, на яких увесь зимовий час вони ховають свої стада від жорстокого в горах клімату»^[8].

Російська імперія ставила навколо Чечні кільце фортець, щоб стиснути її та відрізати від сусідів. Історик Д. А. Хожаєв пише, що слідом за Грозною 1819 року з’явилася фортеця Внезапна, поставлена, щоб «стискати непокірну Чечню новими фортецями та укріпленнями»^[5]. Імперський історик Потто підтверджує призначення й дату: закладена вісімнадцятого липня 1819 року, вона «розділила Чеченців від Кумиків» і «перегороджувала [Чеченцям] шлях через Салатавські гори», а з Грозною її зв’язали низкою укріплень^[7]. Цю фортецю генерал Єрмолов планував ще у всепідданішому рапорті листопада 1817 року, передбачаючи, що «продовживши Лінію через Аксаївські та Андріївські селища до р. Сулак, буде закрито Кизляр»^[8].

Російська імперія ставила на відібраній у Нохчі землі ланцюг укріплень, щоб закріпити захоплення й тримати населення в покорі. Історик Д. А. Хожаєв пише, що Єрмолов, переносячи Кавказьку лінію на Сунжу, «стискав непокірну Чечню новими фортецями та укріпленнями», і на «окупованій території збудовано укріплення… Нєотступний Стан, Злобний Окоп, Внєзапна (1819 рік) та інші»^[5]. Імперський історик Потто підтверджує, що влітку 1820 року, ледве закінчивши герменчуцьку просіку, Греков «взявся до вирубки лісу по Сунжі та до будівництва на розчищених галявинах двох нових укріплень: Усть-Мартанського редуту і Злобного Окопу», а на місці знесеного качкаликського Істі-су поставив «Нєотступний Стан»^[7].

Регулярна армія Російської імперії заклала нову військову базу для інфраструктурного закріплення в регіоні: історик Я. З. Ахмадов констатує, що восени 1722 року Петро I «заклав на Сулаку фортецю Святий Хрест»^[1].

Уряд Російської імперії вибудовував військову лінію шляхом інженерного зведення укріплених воєнізованих пунктів для ізоляції корінного населення: історик Я. З. Ахмадов констатує, що 1736 року було засновано «три нові козачі станиці: Бороздинську, Каргалинську, Дубовську»^[1], які, як фіксує історик І. Х. Тхамокова, виступали фортифікаціями, оскільки кожна така станиця «була ніби невеликою фортечкою, що слугувала для захисту від ворожих набігів»^[2].

Регулярна армія Російської імперії зводила на зайнятій території фортецю як опорний пункт, щоб тримати під вогнем підступи до чеченських земель і відрізати жителів від їхніх земель. Історик Д. А. Хожаєв фіксує, що фортеця будувалася «на чеченській землі»^[5]. Імперський генерал Єрмолов у своїх «Записках» свідчить, що фортеця, «утискаючи жителів у володінні найкращими землями… недалеко від входу через урочище Хан-Кале, названа Грозною», а земляні роботи були закінчені до половини жовтня 1818 року^[6]. Імперський історик Потто підтверджує закладення 10 червня 1818 року: «під грім гармат було закладено сильну фортецю на шість бастіонів, яку Єрмолов назвав Грозною»^[7]. Ще у всепідданішому рапорті листопада 1817 року Єрмолов прямо називав мету сунженських фортець: «Треба зайняти р. Сунжу і по її течії влаштувати фортеці: тоді Чеченці будуть стиснуті у своїх горах, позбудуться землі, придатної для обробітку, і пасовищних місць, на яких увесь зимовий час вони ховають свої стада від жорстокого в горах клімату»^[8].

Російська імперія ставила навколо Чечні кільце фортець, щоб стиснути її та відрізати від сусідів. Історик Д. А. Хожаєв пише, що слідом за Грозною 1819 року з’явилася фортеця Внезапна, поставлена, щоб «стискати непокірну Чечню новими фортецями та укріпленнями»^[5]. Імперський історик Потто підтверджує призначення й дату: закладена вісімнадцятого липня 1819 року, вона «розділила Чеченців від Кумиків» і «перегороджувала [Чеченцям] шлях через Салатавські гори», а з Грозною її зв’язали низкою укріплень^[7]. Цю фортецю генерал Єрмолов планував ще у всепідданішому рапорті листопада 1817 року, передбачаючи, що «продовживши Лінію через Аксаївські та Андріївські селища до р. Сулак, буде закрито Кизляр»^[8].

Російська імперія ставила на відібраній у Нохчі землі ланцюг укріплень, щоб закріпити захоплення й тримати населення в покорі. Історик Д. А. Хожаєв пише, що Єрмолов, переносячи Кавказьку лінію на Сунжу, «стискав непокірну Чечню новими фортецями та укріпленнями», і на «окупованій території збудовано укріплення… Нєотступний Стан, Злобний Окоп, Внєзапна (1819 рік) та інші»^[5]. Імперський історик Потто підтверджує, що влітку 1820 року, ледве закінчивши герменчуцьку просіку, Греков «взявся до вирубки лісу по Сунжі та до будівництва на розчищених галявинах двох нових укріплень: Усть-Мартанського редуту і Злобного Окопу», а на місці знесеного качкаликського Істі-су поставив «Нєотступний Стан»^[7].

Уряд Московського царства укрупнював воєнізовані поселення на кордоні із землями Нохчі для посилення контролю: історик Я. З. Ахмадов констатує, що у 1711–1712 роках «дрібні козацькі гребінські містечка по Тереку зводяться, за розпорядженням царя Петра I, у 5 станиць - від Червленої до Курдюковської»^[1].

Військові сили Московського царства багаторазово відновлювали укріплений пункт на землях Нохчі: історик Е. Н. Кушева пише, що «в 1577 - 1578 рр... руське місто було відновлене на річці Терек у гирлі Сунжі»^[3], а укладачка збірника документів Е. Н. Кушева вказує, що військові сили Московського царства «острог відбудовували в 1590, 1635 рр.»^[9] і «в 1651 р. був знову збудований руський острог на лівому березі Сунжі»^[9].