Агресори можуть цілеспрямовано вербувати, підкуповувати або ідеологічно мотивувати рядових представників місцевого населення, маргіналізовані групи та кримінальні елементи для створення прихованої мережі лояльних виконавців на цільовій території. Формування підконтрольної агентури, що включає провокаторів, вуличних бойовиків, інформаторів і диверсантів, дає колонізаторові змогу організовувати штучні масові заворушення, здійснювати фізичний тиск на цивільних активістів, збирати розвідувальні дані та дестабілізувати суспільно-політичну обстановку всередині колонізованого суспільства перед початком відкритої інтервенції.
У 1836 році командування російського Кавказького корпусу направило до фортеці Грозна найнятого й оплачуваного скарбницею проповідника Тадж ад-Діна Мустафіна для підриву впливу Ташу-Хаджі (шейх, у 1834-1836 роках імам Чечні, духовний і військовий керівник чеченського опору) - духовний трек паралельно військовим карам проти сіл, які приймали Ташу-Хаджі (кампанія C1158). Мета сформульована в джерелі: «з метою підірвати духовний вплив» Ташу-Хаджі «і знизити дієвість проповіді газавату» (газават - війна горців за незалежність від російського завоювання)[1]. Агент «встиг було здійснити поїздку в рівнинні громади Дагестану», коли Ташу-Хаджі листом «під страхом смерті заборонив йому з'являтися на чеченській території»[1]; відповідь наводить історик Покровський: «приписую вам, щоб ви без дозволу нашого не роз'їжджали б у цих краях, і якщо ви не дурні, то повинні віддалитися, перш ніж вам буде завдано шкоди»[2].
Імперія тримала таємних агентів усередині адміністрації імамату Шаміля (імама, керівника опору горців Дагестану і Чечні російському завоюванню). Історик Н. І. Покровський пише за імперськими воєнними матеріалами: «Ахверди-Магома змінив начальника караулів між Аргуном і Сунжею, Муллу-Газі, що був таємним агентом царського уряду» (Ахверди-Магома - намісник імама в Малій Чечні; Аргун і Сунжа - річки в Чечні)[2]. Другий агент - старшина зааргунських громад: генерал Завадовський, який тимчасово командував військами Кавказької лінії (ланцюга імперських укріплень на землі нохчі), рапортом генералу Нейдгардту, главі імперських військ на Кавказі, від 24 лютого 1845 року передав донесення з лівого флангу про відомості, отримані «через нарочного, що прибув до нього від за-Аргунського старшини, який має вагу в народі і перебуває з г.-л. Гаксфортом у таємних зносинах»: агент повідомляв про скликання Шамілем наради наїбів (намісників імама) у Дарго, резиденції імама[2]. Перебіжчиків імперія оформлювала в агентів і провідників на умовах угоди. Генерал Лабинцев, начальник Сунженської лінії, рапортом Воронцову, наміснику на Кавказі, влітку 1846 року описав умови чеченця Топі: «Пообіцявши, якщо це буде виконано, не тільки бути лазутчиком у горах і вожаком для військ наших, але, своїм прикладом і переконанням діючи на нашу користь, схиляти інших до принесення покірності... я дозволив сім'ям Топі... поселитися між переселенцями, що знаходяться біля укріплення»[3]. Агент оплачувався не грошима, а правом сім'ї жити біля укріплення - під контролем тієї ж імперії.
Перекуплені наїби вели для імперії розвідку і брали участь у плануванні походів. Імперський історик Волконський пише про Бату Шамурзаєва, наїба Шаміля (намісника імама, керівника опору горців Дагестану і Чечні російському завоюванню), що перейшов до імперії: Бата «мав повсюди своїх агентів, які повідомляли йому про всі рухи Шаміля», а зимова експедиція 1852 року «була розпочата і ведена князем Барятинським» за вказівками Бати; «Начальник загону не приховував, що успішним узяттям аулів він багато завдячує і Баті»[4]. Барятинський, що командував на лівому фланзі Кавказької лінії (ланцюга імперських укріплень на землі нохчі), листом Воронцову, наміснику на Кавказі, від 4 червня 1852 року підтверджував: «Бата мені передав багато цікавого щодо секретних інтриг Шаміля в осетинів»[2]. У липні 1856 року до імперії перебіг Юсуф-Хаджі Сафаров, колишній радник імамату, і письмово запропонував свої знання Барятинському: «Знаю багато про Шаміля та його війська... сподіваюся бути корисним російському урядові і ручаюся знищити все зроблене мною у Шаміля, бо господар дому краще знає, що в ньому робиться»[1].
Історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов пишуть: «3 жовтня до генерала Смєкалова... прийшов якийсь житель Беноя на ім'я Бій-Султан. В обмін на повне прощення і дозвіл зібрати залишки свого майна Бій-Султан зголосився стати провідником до останнього укріпленого пункту Алібек-Хаджі. Завдяки цій несподіваній допомозі сімсірські хутори було швидко захоплено»[1].
Застосування грубої сили партійним активом проти активістів Руху: під час спроби рухівців встановити хрест на могилі розстріляних під Базаром «активістів у село не впустили» «з допомогою КДБістів та провокацій про „бандерівські" наміри рухівців», одних учасників «витягнули з машини, побили, а прапори пошматували», а роль «протестувальних селян» грали переодягнені: «насправді це були компартактивісти з ближніх районів»[5]. Політв'язень Василь Овсієнко потрапив до лікарні: «відлупцювали мене комуністи під Базаром 17 листопада»[6].