Гальмування демократичних реформ і протидія Народному Руху (1989–1990)
Консервативний партійний апарат під керівництвом В. Щербицького намагався стримати зростання національно-визвольного руху. Через тиск КДБ і загрозу негайної заборони засновники українського руху за незалежність спочатку були змушені маскувати свої цілі, назвавши організацію «Народний рух України за перебудову»: «спочатку вона підтримувала офіц. курс на перебудову, не ставлячи формально вимогу незалежності України», а в програмі «була відсутня вимога про новий союзний договір і містилося формальне положення про визнання „керуючої ролі" компартії»[1]. Лише 1990 року, проголосивши, що «необхідна не перебудова, а повний демонтаж тоталітарної системи», Рух прибрав із назви слова «за перебудову»[1].
Актори
Застосовані інструменти
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| S0012 | Окупаційні та підконтрольні адміністрації | 1 |
| S0024 | Поліцейський апарат | 1 |
| S0017 | Таємна поліція та Спецслужби | 1 |
Реалізовані процедури
Застосування грубої сили партійним активом проти активістів Руху: під час спроби рухівців встановити хрест на могилі розстріляних під Базаром «активістів у село не впустили» «з допомогою КДБістів та провокацій про „бандерівські" наміри рухівців», одних учасників «витягнули з машини, побили, а прапори пошматували», а роль «протестувальних селян» грали переодягнені: «насправді це були компартактивісти з ближніх районів»[2]. Політв'язень Василь Овсієнко потрапив до лікарні: «відлупцювали мене комуністи під Базаром 17 листопада»[3].
Силова нейтралізація активістів руху руками силових структур і партійного активу: розгони пам'ятних акцій з побиттями («витягнули з машини, побили») за участю КДБ і міліції[2], госпіталізація побитого політв'язня Василя Овсієнка[3], смерть рухівця Євгена Меленівського - «після „бесіди" в обласному управлінні МВС помер по дорозі додому Євген Меленівський»[4], а пізніше - демонстративна незацікавленість правоохоронців у розкритті злочинів проти функціонерів Руху: вони «демонстративно виявляли незацікавленість в розкритті злочину»[5].
Насильницьке зникнення ключового функціонера руху: «у ніч з 15 на 16 січня 1994 двоє озброєних невідомих увірвались в секретаріат НРУ в Києві, забрали деякі документи, шукали Бойчишина» - голову секретаріату Руху Михайла Бойчишина більше ніхто не бачив. Розслідування було саботоване: правоохоронці «спочатку не поспішали приймати заяву про зникнення політика, а відтак демонстративно виявляли незацікавленість в розкритті злочину», причому «слідчих не стільки цікавили обставини нападу на Секретаріат та зникнення Бойчишина, як фінансування партії»[5].
Джерела
- Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. (2010). Енциклопедія історії України: Т. 7.
- MALYN.MEDIA. (2023). Брав участь у спробі вшанувати Героїв Базару (MALYN.MEDIA).
- Василь Овсієнко / Харківська правозахисна група. (2011). Інтерв'ю Василя Овсієнка (Музей дисидентського руху).