| ID | Назва |
|---|---|
| T0116.001 | Насильницьке навернення до релігії метрополії |
| T0116.002 | Нав'язування календаря свят метрополії |
| T0116.003 | Заборона богослужінь рідною мовою |
У межах релігійної асиміляції агресори можуть категорично забороняти використання мови корінного народу в релігійних обрядах, священних текстах і духовній освіті. Витіснення місцевої мови із сакральної сфери закріплює її статус як другосортної, розриває духовний зв'язок поколінь і пришвидшує лінгвістичне поглинання колонізованого суспільства.
Услід за встановленням контролю над митрополією відбувалася поступова уніфікація богослужбового друку та вимови за московськими зразками, що завершилася прямим указом Петра I 1720 року: церковні книги дозволялося друкувати лише звіреними з московськими, «аби ніякої різниці й осібного наріччя в них не було»[1].
Витіснення мови місцевого населення із сакральної сфери: наказ митрополита Самуїла Миславського від 26 жовтня 1784 року вимагав, щоб студенти й майбутні священники вправлялися «в читанні церковних усякого роду книг, а надто Біблії, з набуттям доброї та чистої вимови» - за московським зразком замість української церковної традиції, під загрозою виключення з духовного відомства[2], а 1786 року митрополит Миславський приписав духовенству уніфікацію вимови та правопису за російським зразком[3].