Агресори можуть вирощувати всередині колонізованого суспільства шар колабораціоністів, наділяючи його владою і привілеями над співвітчизниками: посадами, жалуванням, землею, відзнаками і захистом агресора. Шар створюється, а не купується: агресор засновує посади і «традиційні» власті там, де їх не було, сам призначає виконавців і прив'язує їх привілеями до себе, а не до власного народу. Суспільство розколюється на посередників агресора і керованих ними; повсякденний примус виконується руками самих колонізованих, а відповідають вони тільки перед агресором. У дослідженнях колоніалізму механізм описано точно: історик Рональд Робінсон показав, що колонізатор міг «виготовити малу сучасну еліту колаборантів і поставити її в підпорядковану владу»; дослідник колоніалізму Махмуд Мамдані назвав таку конструкцію «децентралізованим деспотизмом» - призначені колонізатором «традиційні» начальники отримують необмежену владу над своїми, відповідаючи тільки перед колонізатором.
Аманатсько-податна система Пулло, командувача лівого флангу Кавказької лінії (ланцюга імперських укріплень на землі нохчі), створила всередині чеченського суспільства привілейований шар із владою над співвітчизниками. Посади призначених імперією наглядачів над аулами (приставів) імперія роздавала самим чеченцям: імперський історик Юров пише, що пристави «були обрані переважно, якщо не виключно, з міліціонерів» - з горської міліції, озброєних загонів горців на службі імперії[1]. Історик Н. І. Покровський показав механіку розколу: посада пристава не оплачувалася, тому обійняти її могли «тільки деякі представники сильних родин», і вони «користувалися слушною нагодою, щоб ужити свою владу для подальшого накопичення»; «створюючи в Чечні місцеву, за національністю чеченську, адміністрацію, царизм сподівався створити водночас і таку необхідну йому чеченську «аристократію»»[2]. Імперія дала частині суспільства владу і привілеї над рештою і прив'язала цей шар до себе, а не до народу: роздача посад «сильним родинам» задокументована; розрахунок на вирощування лояльної «аристократії» сформульований істориком Н. І. Покровським.
У листопаді 1858 року генерал Євдокимов, за власним журналом, «знайшов вигіднішим ужити в діло мирне тубільне населення»: наїб (управитель округу при імамі) Саїб-Дулла з понад двома тисячами озброєних чеченців примусив до здачі аули верхів'їв Фортанги й Асси, які «видали Саїб-Дуллі 27 чол. російських полонених і аманатів із найкращих фамілій» (аманат - людина, яку імперія забирала з громади як заручника)[3]. Колишніх наїбів імамату влада берегла для майбутньої служби: полковник Бєлік, за рапортом Євдокимова від 8 вересня 1858 року, який цитує історик М. І. Покровський, «наводив порядок і встановлював перші начала управління в товариствах, що знову покоряються; жертви, переслідувані народом, шукали в нього притулку»[2]. 4 липня 1859 року, за істориком Д. А. Хожаєвим, чеченські старшини прийшли до головнокомандувача Кавказької армії Барятинського: «чеченська депутація почесних осіб, серед яких були колишні наїби Талхіг, Ескі, Еділ, Дуба, Умалат, з'явилася у фортецю Грозну до князя Барятинського» - це Талхіг Шалінський, наїб Великої Чечні й начальник артилерії імамату, і Дуба Вашендароєвський, наїб Малої Чечні; наїби, що перейшли, «отримали царські чини, нагороди і були призначені наїбами тих самих дільниць, де колись вони служили Шамілю»[4]. 19 серпня 1859 року головнокомандувач Барятинський дав «попередню згоду на відведення земель у Чечні і на Кумицькій площині» підпоручикові Асханову, підполковникові Чермоєву і Пензулаєву[5]. Підсумок підбив історик М. І. Покровський: «головами царської адміністрації в Чечні і Дагестані після 1859 р. виступають особи, добре знайомі нам як наїби Шаміля»[2].
В операції Кундухова взимку 1860-1861 років ішли «7 сотень чеченської міліції» полковника Чермоєва[6]; Атабі-мулла Атаєв, наїб Малої Чечні (в імперських документах - Атабай), у листопаді 1861 року здався, за документом, «командирові Чеченського кінно-іррегулярного дивізіону Вагапу Адуєву» - Адуєву, який служив імперії в її чині[6]. Проти шейха Кунта-Хаджі влада мобілізувала лояльне духовенство: історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов пишуть - «було вжито заходів, щоб схилити найпомітніших представників чеченського мусульманського духовенства відкрито виступити проти Кунта-Хаджі та вчення, яке він проповідував»[6].