Віроломство: Фальшивий коридор

Восени 1994 року Росія напала на Чеченську Республіку Ічкерія під іменем маріонеткової опозиції, а 11 грудня 1994 року російська армія відкрито вторглася в республіку. Окупанти оголошували чеченцям «коридори» для виходу з оточених сіл і міст, а потім обстрілювали тих, хто виходив, затримували чоловіків на виході та бомбили села разом з тими, хто не встиг піти.

«Коридори» оголошувало командування окупаційних військ, коли оточувало село чи місто перед штурмом^[1]. Російські командири передавали умови виходу голові села на своєму блокпосту або оголошували їх через агентство ІТАР-ТАРС і давали чеченцям на вихід від двох годин до двох діб^[1][2]. Окупанти починали обстріл раніше призначеного строку або закривали «коридор» до його кінця. Російські генерали заявляли, що всі мирні чеченці пішли, і війська обстрілювали всіх, хто залишився в селі^[1].

7 квітня 1995 року російський генерал, який відмовився назвати себе, о першій дня дав чеченцям у Самашках, селі на заході Ічкерії, строк на вихід до четвертої дня, а за 15-25 хвилин до строку окупанти почали обстрілювати село з мінометів. З п'яти тисяч людей у селі до обстрілу встигли вийти 100-150, а ще до призначеної години російські військові вбили двох підлітків і смертельно поранили жінку, які виходили з села^[3]. 1-2 червня 1995 року командування окупаційних військ за домовленістю з Групою сприяння Організації з безпеки і співробітництва в Європі відкрило «коридор» для виходу чеченців із Шатойського району в горах на півдні Ічкерії, лише вдень, з десятої ранку до сьомої вечора. Російські танкісти обстрілювали колону біженців із Борзоя, села в цьому районі, а льотчики бомбили її і вбили щонайменше чотирьох біженців^[1]. 18 грудня 1995 року, коли російські війська обстрілювали Гудермес, друге за величиною місто Ічкерії на схід від Грозного, екіпаж російського гелікоптера обстріляв ракетами в чистому полі чеченських біженців, здебільшого жінок, які йшли з міста «гуманітарним коридором» на схід, до Хасав'юрта, міста в підконтрольному Росії Дагестані. Екіпаж убив сина однієї з біженок (докладніше: «Масові вбивства цивільних»)^[4][5].

19 лютого 1996 року, на третій день штурму селища Новогрозненський на сході Ічкерії, командувач російських військ на Північному Кавказі Квашнін заявив, що всі мирні чеченці пішли з селища двома «коридорами», а біженці з Новогрозненського це спростували. За даними французького агентства Agence France-Presse, окупанти вбили в селищі щонайменше 50 мирних чеченців^[1]. 4 березня 1996 року, на другий день штурму Серноводська, села на заході Ічкерії, окупанти відкрили «коридор» і на дві години пустили в село машини Міжнародної організації з міграції, а 5 березня закрили виїзд. Російські артилеристи й льотчики відновили обстріл села, де залишалися близько 7000 людей, і до 9 березня, коли окупанти захопили Серноводськ, убили там щонайменше 45 мирних чеченців (докладніше: «Масові вбивства цивільних»)^[1][6].

У ніч на 14 березня 1996 року окупанти оточили Самашки, де жили близько 12 000 людей. 14 березня командування окупаційних військ зажадало 10 тисяч доларів за «коридор» для виходу чеченців із села. Чеченці з Самашок розповіли правозахисникам «Меморіалу», що голова села відвіз на блокпост цю суму в рублях - 50 мільйонів, зібраних із сельчан (докладніше: «Адміністративна корупція та здирництво»)^[5]. 15 березня о шостій ранку російські військові на блокпосту оголосили голові села, що з восьмої до десятої ранку випустять чеченців у бік підконтрольної Росії Інгушетії, а потім почнуть штурм. Частина родин пішла на південь іншою дорогою, але там окупанти нікого не випускали, і родини повернулися в село^[1][5]. Зайнап Байсаєва, чеченка з Самашок, 22 квітня розповіла громадському трибуналу російського фонду «Гласність» у Москві: «Усі, хто дізнався про коридор — хто на тракторі… хто на машині, під'їхали до блокпоста. Але дорога вже була перекрита — стояли найманці [російські військові] і затримували осіб чоловічої статі від дітей 6-9-го класу до чоловіків 65 років»^[5]. На блокпосту російські солдати зняли з автобусів і незаконно затримали 91 чеченця з тих, хто виходив «коридором». Через п'ять тижнів, 19 квітня, МВС Росії відпустило їх без звинувачень (докладніше: «Система фільтраційних таборів»)^[7][1]. Через 16 хвилин після кінця «коридору» російські війська почали обстрілювати село з танків і гаубиць, з гелікоптерів і літаків. Близько половини села піти не встигли (докладніше: «Невибіркові напади»)^[1].

16 березня російські солдати на блокпосту обстріляли колону до 500 чеченців, які намагалися вийти з Самашок, і колона повернулася в село. 18 березня кілька тисяч чеченців підійшли до російських позицій на південній околиці села і зажадали випустити їх. Російські військові дозволили вийти жінкам з дітьми, а чоловіків пригрозили відправити у фільтраційний табір, і жінки відмовилися йти без чоловіків, батьків, братів і синів. Уранці 19 березня екіпаж російського гелікоптера обстріляв чеченців біля російських позицій, убив одного чеченця і поранив шістьох чи сімох (докладніше: «Масові вбивства цивільних»). Лише після цього, опівдні, окупанти відкрили «коридор», і чеченці почали виходити з оточення, а лікарка з Самашок відвезла поранених до лікарні Ачхой-Мартана, села на заході Ічкерії^[1]. Того дня біля іншого російського блокпоста солдати обстріляли з автоматичного гранатомета жінок, яким обіцяли «коридор», щоб забрати дітей із села і до п'ятої вечора повернутися. Окупанти поранили від восьми до десяти жінок, і поранені потрапили до лікарні Слепцовської, станиці в підконтрольній Росії Інгушетії^[1][5]. За час штурму, початого 15 березня, окупанти вбили в Самашках щонайменше 35 мирних чеченців^[1].

6 травня 1996 року російські війська оточили Комсомольське, село в Урус-Мартанівському районі на південний захід від Грозного, і зажадали від захисників до ночі скласти зброю, інакше з другої години ночі почнуть обстріл. Російські артилеристи відкрили вогонь близько третьої дня, за 11 годин до строку, коли чеченці в селі ще збиралися вивезти дітей, і вбили мирних чеченців^[5]. 9 липня 1996 року російські війська оточили Гехі, село на південний захід від Грозного, а 11 липня відкрили «коридор» лише для жінок, дітей і старих і того ж дня закрили його. Російські військові оголосили, що в селі залишилися самі чоловіки, хоча вийти не встигли близько 8000 чеченців, а з 9 по 12 липня артилеристи й льотчики окупантів убили в Гехі 19 мирних чеченців^[1][8][9].

19 серпня 1996 року, коли Збройні сили Ічкерії оточили окупантів у Грозному, Пуліковський, який виконував обов'язки командувача окупаційних військ, дав городянам 48 годин на вихід єдиним «коридором», через передмістя Стара Сунжа на сході, і пригрозив потім бомбити місто^[2]. У ніч на 20 серпня, до кінця строку, окупанти почали бомбити Грозний і обстрілювати його з артилерії, а вдень закрили «коридор»^[1][10]. Правозахисники «Меморіалу» пишуть, що мирних городян, яких окупанти вбили в Грозному з 6 по 22 серпня, ніхто не рахував, а журналісти називали число 2000^[1]. 20 серпня екіпаж російського гелікоптера біля села Гойти на південь від Грозного обстріляв чеченських біженців із міста, які їхали в автобусах і легкових машинах, і вбив від десяти до дванадцяти людей^[1].

Правозахисники «Меморіалу» пишуть, що за всю війну російські військові погано сповіщали чеченців про «коридори» або не сповіщали зовсім, давали мало часу на вихід до обстрілу і вбивали мирних чеченців і на виході «коридорами»^[1].

21 серпня 1996 року секретар Ради безпеки Росії Лебедь прилетів в Ічкерію і скасував погрозу бомбити Грозний, яку зробив Пуліковський, що виконував обов'язки командувача окупаційних військ^[8].

У серпні 1996 року Збройні сили Ічкерії звільнили Грозний від окупантів, змусивши Росію сісти за стіл переговорів^[8]. 31 серпня 1996 року було підписано мирні угоди в Хасав'юрті (докладніше: «Фіктивні договори»)^[11]. 31 грудня 1996 року останні російські війська пішли з республіки^[1].