Заборона мови в книжках і публічних виступах (1892–1905)
Державна кампанія з витіснення мови з публічного простору та літератури: 1892 року Головне управління у справах друку приписало цензурному комітету припиняти переклади українською, «скорочуючи число таких бездарних творів у цілях чисто державних»[1]; на археологічному конгресі в Києві 1899 року вченим з підавстрійської України заборонили читати доповіді українською - на знак протесту ті відмовилися від участі[2]; на відкритті пам'ятника Котляревському в Полтаві 30–31 серпня 1903 року промовляти по-українському дозволили лише гостям з Галичини, а місцевим міський голова заборонив, пославшись на наказ міністерства внутрішніх справ[2]. Під заборону потрапила навіть дитяча література: циркуляром 1895 року заборонено українські книжки «для дитячого читання»[3].
Актори
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| G0009 | Російська імперія | 3 |
Застосовані інструменти
Реалізовані процедури
Заборона мови в публічних виступах: на археологічному конгресі в Києві 1899 року влада заборонила вченим з підавстрійської України читати доповіді українською мовою - ті демонстративно відмовилися від будь-якої участі в нарадах[2]. На відкритті пам'ятника Котляревському в Полтаві 30–31 серпня 1903 року галичанам дозволили промовляти по-українському, та коли місцеві українці почали читати вітальну адресу, міський голова перервав читання, пославшись на наказ міністерства внутрішніх справ; лише 1906 року Сенат скасував заборону і «поставив на вид» міністрові «неправильність його дій»[2]. У 1904–1905 роках опитані Комітетом міністрів комісії Київського і Харківського університетів та Академія наук висловилися за скасування заборон українського слова, однак укази 1876 і 1881 років формально так і не було скасовано[2].
Тотальна цензура перекладів і ввезення літератури: 1892 року Головне управління у справах друку приписало цензурному комітету припиняти переклади українською, «скорочуючи число таких бездарних творів у цілях чисто державних»[1]; «Заборону ввозити українські книжки з-за кордону у найрізкішій формі підтверджено 1894 року»[3].
Знищення бази для навчання дітей рідною мовою: «Спеціальним циркуляром Головного Управління в справах друку 1895 р. було заборонено друкувати будь-які книжки і збірники українською мовою для дитячого читання, „хоч би по суті змісту вони й видавалися благонаміреними"». Резолюція цензора на дитячій збірці: «Написано вочевидь для дітей, але вони мусять учитися по-російськи. — Заборонити»[3].