Повоєнний ідеологічний терор («Жданівщина») (1946–1953)
Повернення до тотального контролю над культурою після відносних послаблень воєнних років: розгром української творчої інтелігенції, звинувачення в «буржуазному націоналізмі» (нападки на Рильського, Яновського, цькування Сосюри за вірш «Любіть Україну»). Паралельно тривала державна антисемітська кампанія: «18 лип. 1952 Військ. колегія Верховного Суду СРСР винесла смертний вирок 13 особам, у т. ч. 5 вихідцям з України… 12 серп. 1952 всі вони були страчені»[1], а в січні 1953 року почалася «Справа лікарів».
Актори
Застосовані інструменти
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| S0021 | Пропаганда | 2 |
| S0017 | Таємна поліція та Спецслужби | 1 |
Реалізовані процедури
Тотальний ідеологічний контроль над мистецтвом і пресою, заборона творів і цькування письменників за уявний «буржуазний націоналізм». Кампанія завершилася вироком у справі Єврейського антифашистського комітету: «18 лип. 1952 Військ. колегія Верховного Суду СРСР винесла смертний вирок 13 особам, у т. ч. 5 вихідцям з України, відомим єврейс. письменникам і поетам»[1].
Організація публічного політичного цькування (нападки на Рильського, Сосюру, Яновського, кампанія з «боротьби з космополітами»), що насаджувала атмосферу страху. Її підсумком стала страта фігурантів справи ЄАК: «12 серп. 1952 всі вони були страчені»[1].
Сфабриковані репресії проти діячів української та єврейської інтелігенції: у справі Єврейського антифашистського комітету «18 лип. 1952 Військ. колегія Верховного Суду СРСР винесла смертний вирок 13 особам, у т. ч. 5 вихідцям з України, відомим єврейс. письменникам і поетам Д.Бергельсону, Д.Гофштейну, Л.Квітко, П.Маркішу, І.Феферу. 12 серп. 1952 всі вони були страчені»[1].