Обман і силове утримання Бейбулата Таймієва Паскевичем, розкол Чечні на партії та примус до присяги (1828-1829)

Положенням від 2 серпня 1829 року головнокомандувач Паскевич замкнув доступ Чеченців до торгівлі на призначеного імперією комісара: виїзд на імперську територію дозволявся лише за білетами (письмовими перепустками) — «Йому ж надається право видавати білети означеним Чеченцям для проїзду в наші володіння в торговельних потребах»^[2]. На практиці перепускна система доповнювалася свавіллям: чеченське суспільство писало Паскевичу 21 листопада 1829 року, що Енгельгардт і Хасай-Муса «наказують своїм підвладним брати під арешт усіх тих Чеченців, які приїжджають до них із білетами від Шахбаза», а покірні Хасай-Мусі діють так, «аби ми втратили через те засоби до прожитку»^[2].

З весни до кінця літа 1829 року головнокомандувач Паскевич насильно утримував при діючій армії викликаних на переговори чеченських старшин, прямо називаючи їх заручниками. У приписі Емануелю від 16 травня 1829 року він писав: «Сама відсутність цих людей, які будуть у нас на кшталт аманатів, утримає немирних Чеченців від будь-яких ворожих замахів»^[2]. Підсумок він підбив 2 серпня 1829 року: «Чеченські старшини, бувши прийняті мною прихильно, залишилися в загоні й були при мені у воєнних діях проти Турків. Протримавши їх у такий спосіб протягом цілого літа, я забезпечив Лінії з їхнього боку спокій»^[2]. Тим самим документом заручництво закріплено як систему управління Чечнею: «У заставу покірності означених Чеченців залишити у кр. Грозній наданих від кожного старшинства аманатів; якщо ж від котрогось аманата ще не доставлено, то старшина до часу доставлення аманата зобов'язується... залишатися сам заставою у кр. Грозній»^[2].

Навесні 1829 року головнокомандувач Паскевич знешкодив керівний прошарок чеченського опору, виманивши Бейбулата Таймієва та 60 старшин його партії до Тифліса під приводом переговорів і утримавши їх силою. Історик Д. А. Хожаєв писав: «Приїхавши до Тифліса, Бейбулат дізнається, що Паскевич перебуває в діючих військах. Зрозумівши, що його обдурили, він намагається негайно повернутися до Чечні, але його силою затримують у Тифлісі»^[1]. Паскевич визнав обман власним пером у приписі Емануелю від 2 серпня 1829 року: «я одразу вирішив викликати до себе під виглядом пояснень старшин їхніх та відомого вам старшину Бей-Булата, аби, відволікши їх сюди, позбавити плем'я це можливості у разі невдоволення вчинити що-небудь вороже»^[2].

6 березня 1829 року в Тарках Бейбулат Таймієв зі 120 старшинами Чечні були змушені скласти присягу через шамхала Тарковського. Історик Д. А. Хожаєв фіксував вимушеність цього кроку: старшини «намагалися уникнути підпорядкування царським приставам, відвести від Чечні загрозу постійних набігів»^[1]. Самі Чеченці у проханні до Паскевича у квітні 1829 року документували тло, на якому підписувалася покірність: імперське командування «арештовували, брали в полон, вішали й засилали до Сибіру та в інші місця багатьох із тих, які, будучи покірними, служили великому Государеві»^[2]. Командувач військ на Кавказькій лінії Емануель у рапорті Паскевичу від 15 травня 1829 року обумовив визнання покірності: вона «лише тоді буде визнана благонаміреною, коли вони беззастережно складуть присягу та видадуть аманатів»^[2]. Утримуючи Бейбулата в Тифлісі, Паскевич закріпив підданство «Постановою про покірність чеченців Росії» та положенням від 2 серпня 1829 року^[1][2].

Навесні 1829 року головнокомандувач Паскевич вибудував управління Чечнею через навмисне підтримування розколу народу на дві суперницькі партії — шамхальську та бейбулатівську. У приписі командувачеві військ на Кавказькій лінії Емануелю від 16 травня 1829 року Паскевич писав: «не без користі нам мати в Чечні дві партії, які, залишаючись обидві покірними урядові нашому, міжусобними чварами утримуватимуться від ворожих замислів проти Росіян»^[2]. Для цього він розіслав нарочних (гінців зі спеціальним дорученням) до старшин бейбулатівської партії, приписав начальникові лівого флангу Кавказької лінії Енгельгардтові «сприяти, скільки можна» їхньому виклику, а положенням від 2 серпня 1829 року поставив над Чеченцями комісаром сина шамхала Тарковського^[2].