| ID | Назва |
|---|---|
| T0114.001 | Нав'язування асиметричної двомовності та факультативності |
| T0114.002 | Фінансова дискримінація педагогів |
| T0114.003 | Переведення шкіл на мову метрополії |
У межах освітньої асиміляції агресори можуть установлювати нерівні умови оплати праці, заохочуючи вчителів, які викладають мовою метрополії, і штучно занижуючи ставки або позбавляючи надбавок викладачів місцевої мови. Створення фінансової нерівності видавлює національні кадри із системи освіти та економічно примушує школи переходити на стандарти колонізатора.
Начальник адміністрації білих у Катеринославській, Харківській, Курській і Полтавській губерніях генерал Май-Маєвський наказом № 22 від 3 серпня 1919 року відрізав українську школу від державних грошей: «Відпуск кредитів із казни на утримання навчальних закладів із викладанням малоруською мовою не допускається»; земствам - органам місцевого самоврядування - і містам він заборонив відкривати й підтримувати такі школи, а вже відкритим дозволив існувати лише «за умови прийняття їх на утримання приватними особами й товариствами». Учителям наказ закрив і казенний статус: «право державної служби» отримували лише викладачі шкіл, визнаних «такими, що зміцнюють ідею єдиної російської державності»[1]. У Києві тієї ж осені, за зведенням радянської сторони, «відпуск кредиту школам на викладання української мови припиняється»[2].
Фінансові привілеї за викладання мовою метрополії: на виконання постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 26 травня 1983 року № 473 «Про додаткові заходи по поліпшенню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік» ЦК Компартії України і Рада Міністрів УРСР постановою від 10 червня 1983 року - за підписами Щербицького і Ляшка, з грифом «Не для преси» - постановили «збільшити з 1984 року на 15 процентів ставки заробітної плати вчителів» російської мови та літератури і дозволили поділ класів з понад 25 учнями на підгрупи на заняттях з російської[3][4].