Агресори цілеспрямовано організовують збір стратегічних, географічних, демографічних та економічних даних про цільові території. У межах цієї техніки колонізатор надсилає дипломатів, купців, дослідників або спеціалізовані експедиції для з'ясування чисельності населення потенційного об'єкта колонізації, оцінки його обороноздатності та інфраструктури, а також розвідки корисних копалин і природних ресурсів. Отриману інформацію метрополія використовує для планування подальшого силового захоплення, встановлення контролю або економічної експлуатації. Часто емісари колонізатора намагаються прихилити до себе населення за допомогою цінних для нього подарунків (наприклад, скляних намистин, що нагадують предмети, які використовуються як гроші, та сприймаються як іноземна валюта) або взаємовигідного торговельного обміну. У деяких випадках людей залучають до участі в ритуалах, які колонізатор згодом трактує як декларацію підданства.
Окупаційна адміністрація направляла емісарів для збору стратегічних, демографічних та економічних даних про гірські суспільства Нохчі: у 1658 році центральний апарат Посольського приказу приписав терським воєводам з'ясувати «чи багато їх і які то люди... і який у них бій... і що в їхній землі родить, і які є ремісничі люди»[1], на виконання чого в 1659 році терські воєводи Мелентій Квашнін з товаришами «в Шибутську землю послали стрілецького голову і звеліли йому в Шибутській землі оглянути... міста і місця»[1], який у виписці до доповіді Посольського приказу цареві Олексію Михайловичу 1660 року доповів, що «[мі]ст у них і боїв ніяких немає»[1].
Уряд Московського царства організовував експедиції для вивчення та інвентаризації природних ресурсів на територіях корінного населення: історик Я. З. Ахмадов фіксує проведене 1717 року «обстеження мінеральних джерел та інших природних багатств р. Терек (зокрема Брагунських теплих вод) доктором Готлібом Шобером за завданням Петра I»[2].
Уряд Російської імперії направляв фахівців для збору даних про землі та населення Нохчі: історик Ш. Б. Ахмадов вказує, що 1728 року офіцер І. Г. Гербер «за завданням уряду... склав опис місцевостей і населення... а також карту цього району»[3].
У 1836 році корпусний командир Розен направив через Чечню таємних топографів для прихованого вивчення землі, що не підкорилася. У звіті імператорові Розен визнає: «у 1836 році, для огляду прямого шляху, що йде з Кахетії в Чечню, було послано топографа, який, пройшовши через сніговий хребет, вийшов на Кавказьку Лінію у фортеці Грозній, а звідти через Чечню, землі Кістинців і Дідойців, повернувся до Кахетії»; тоді ж «послано було мною з Владикавказа л.-гв. Гренадерського полку прап. кн. Уцмієва з топографом, через Чечню, в Андію»[4]. Розен прямо називав метод: «приховані огляди земель ворожих нам горців»[4].