Тотальна зачистка етнічних меншин (Поляків, Німців, Греків, Болгар) у межах Великого терору через цільові національні накази НКВС. Паралельно, у 1938 році, Москва офіційно ліквідовує всі без винятку національні райони та школи для меншин - постановами Оргбюро ЦК ВКП(б) від 24 січня 1938 року[1][2] - і постановою ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 13 березня 1938 року № 324 запроваджує обов'язкове вивчення російської мови[3]; Київ виконує постановою Політбюро ЦК КП(б)У від 10 квітня 1938 року[4], повертаючись до відвертих імперських практик асиміляції[5][6].
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| S0008 | Уряд | 2 |
| S0017 | Таємна поліція та Спецслужби | 1 |
Проведення таємних масових «національних операцій» НКВС для фізичного знищення представників етнічних меншин[6]. Механізм задали оперативні накази наркома Єжова: № 00485 від 11 серпня 1937 року відкрив польську операцію - «з 20 серпня 1937 року розпочати широку операцію, спрямовану на повну ліквідацію місцевих організацій „ПОВ"», з терміном завершення «у 3-місячний строк»[7], - а № 00439 від 25 липня 1937 року — німецьку[8]; за їхніми лекалами пройшли грецька, болгарська та інші операції[6]. Масштаб записано у звітності самого карателя: за цифровими зведеннями 1-го спецвідділу НКВС УРСР від 30 серпня 1938 року, в порядку наказів №№ 00485, 00593 та інших по республіці заарештовано 94 659 осіб (54 011 - по польській лінії, 23 036 - по німецькій, 5 642 - по грецькій), з них до 1 липня 1938 року засуджено 61 683; загалом же зі 197 945 засуджених НКВС УРСР за звітний період до розстрілу присуджено 122 274 особи - майже двоє з кожних трьох[9]. За всіма «національними лініями» СРСР засуджено 335 513 осіб, з них розстріляно 73,66%[10].
Примусове закриття всіх національних рад, педагогічних інститутів, театрів і культурних установ етнічних меншин в УСРР[5]: національні райони та сільради ліквідовано постановою Оргбюро ЦК ВКП(б) від 24 січня 1938 року[2], а постанова Політбюро ЦК КП(б)У від 10 квітня 1938 року реорганізувала національні школи й технікуми та перетворила Одеський німецький педагогічний інститут на інститут іноземних мов[4].
24 січня 1938 року Оргбюро ЦК ВКП(б) постановою «Про ліквідацію національних шкіл і національних відділень у школах» закрило неросійські школи по всьому Союзу, тим самим числом ліквідувавши національні райони та сільради[1][2]; 13 березня постанова ЦК ВКП(б) і РНК СРСР № 324 «Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей» зробила мову метрополії обов'язковим предметом у всіх школах республік[3]. Київ виконав 10 квітня 1938 року: Політбюро ЦК КП(б)У, «виходячи з рішення ЦК ВКП(б)», визнало «недоцільним і шкідливим дальніше існування особих національних шкіл» і постановило реорганізувати німецькі, польські, чеські, шведські та інші школи й технікуми «в радянські школи звичайного типу», ліквідувати національні відділи та класи при звичайних школах, технікумах і вишах, а там, де учнів нікуди перевести, перевести на програми звичайних шкіл самі заклади - з викладанням українською або російською мовою; Одеський німецький педагогічний інститут перетворено на інститут іноземних мов, усю роботу наказано закінчити до 1 серпня 1938 року[4]. Обґрунтування Політбюро записало в самій постанові: «вороги народу - троцькісти, бухарінці й буржуазні націоналісти, які орудували в НКО УРСР, насаджували особі національні німецькі, польські, чеські, шведські, грецькі й інші школи, перетворюючи їх в очаги буржуазно-націоналістичного, антирадянського впливу на дітей»[4]. Державним актом рішення оформив Раднарком УРСР постановою від 29 червня 1938 року про реорганізацію особих національних шкіл, технікумів та Одеського німецького педінституту: вже до 1 серпня 1938 року реорганізації у звичайні школи з російською (переважно) та українською мовою викладання підлягали 766 національних початкових, неповних середніх і середніх шкіл, ще 122 об'єднувалися з російськими та українськими за територіальним принципом - підрахунок історикині Людмили Якубової[11].