Освітня асиміляція: Переведення шкіл на мову метрополії

Русифікація викладання в головному навчальному закладі країни: з 1784 року митрополит Самуїл Миславський завів у Києво-Могилянській академії нові класи географії та історії з наказом вести їх «чистою російською мовою», а наказом від 26 жовтня 1784 року вимагав від учителів і студентів дотримання «правил правопису, властивого російській мові» - учителям за недогляд загрожувало усунення з посади, студентам - виключення з духовного відомства^[1]. Уніфікацію завершив наказ від 13 лютого 1786 року: «надати негайно Академії Київській образ навчання, для всіх училищ в Імперії Всеросійській узаконений»^[2] – Києво-Могилянську академію переводили на загальноімперський порядок викладання.

3 серпня 1919 року генерал Май-Маєвський, начальник адміністрації білих у Катеринославській, Харківській, Курській і Полтавській губерніях, видав у Харкові наказ № 22 і почав його так: «Оголошую основні положення, ухвалені Особливою нарадою в питанні про „українські школи"». Першим пунктом ішло повернення: «Усі школи, в яких до появи „українських" властей викладання велося російською мовою, а потім, за розпорядженням української влади, мовою викладання було зроблено малоруську мову, мають повернутися знову до викладання російською мовою»^[3].

Історію і географію України наказ викреслив із програм: «Викладання „українознавства" (історія і географія України) скасовується»^[3].

Через дев'ять днів ту саму норму підтвердив головнокомандувач: у зверненні «До населення Малоросії» Денікін оголосив російську мову державною «на всьому просторі Росії», залишивши українській приватні школи та перші роки початкової - «для полегшення учням засвоєння перших зачатків знання»^[4]. У Києві наказ № 22 застосовували й восени: у зведенні радянської сторони про становище в місті записано, що «в усіх школах запроваджується російська мова як державна»^[5].

24 січня 1938 року Оргбюро ЦК ВКП(б) постановою «Про ліквідацію національних шкіл і національних відділень у школах» закрило неросійські школи по всьому Союзу, тим самим числом ліквідувавши національні райони та сільради^[6][7]; 13 березня постанова ЦК ВКП(б) і РНК СРСР № 324 «Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей» зробила мову метрополії обов'язковим предметом у всіх школах республік^[8]. Київ виконав 10 квітня 1938 року: Політбюро ЦК КП(б)У, «виходячи з рішення ЦК ВКП(б)», визнало «недоцільним і шкідливим дальніше існування особих національних шкіл» і постановило реорганізувати німецькі, польські, чеські, шведські та інші школи й технікуми «в радянські школи звичайного типу», ліквідувати національні відділи та класи при звичайних школах, технікумах і вишах, а там, де учнів нікуди перевести, перевести на програми звичайних шкіл самі заклади - з викладанням українською або російською мовою; Одеський німецький педагогічний інститут перетворено на інститут іноземних мов, усю роботу наказано закінчити до 1 серпня 1938 року^[9]. Обґрунтування Політбюро записало в самій постанові: «вороги народу - троцькісти, бухарінці й буржуазні націоналісти, які орудували в НКО УРСР, насаджували особі національні німецькі, польські, чеські, шведські, грецькі й інші школи, перетворюючи їх в очаги буржуазно-націоналістичного, антирадянського впливу на дітей»^[9]. Державним актом рішення оформив Раднарком УРСР постановою від 29 червня 1938 року про реорганізацію особих національних шкіл, технікумів та Одеського німецького педінституту: вже до 1 серпня 1938 року реорганізації у звичайні школи з російською (переважно) та українською мовою викладання підлягали 766 національних початкових, неповних середніх і середніх шкіл, ще 122 об'єднувалися з російськими та українськими за територіальним принципом - підрахунок історикині Людмили Якубової^[10].