Економічна експлуатація та створення залежності Нохчі (1617–1622)

Окупаційна адміністрація Московського царства в Терському місті використовувала підкорених Нохчі (Окочан) для виконання державних завдань, штучно утримуючи їх у стані економічної залежності. У своїй чолобитній цареві Михайлу Федоровичу окоцький мурза Кохостров Бійтеміров та служилі Окочани Терського міста звітували про постійний примус до воєнних дій: «з твоїми государевими непослушниками б'ємося ми, холопи твої государеві, не шкодуючи голів своїх, за тебе, государю, кров свою проливаємо і голови свої складаємо»^[1]. При цьому метрополія навмисно не видавала корінному населенню базових ресурсів для життєзабезпечення впродовж п'яти років. У пам'яті з Посольського приказу до приказу Казанського палацу зафіксовано: «государевого хлібного жалування за минулі роки — за 125-й, і за 126-й, і за 127-й, і за 128-й, і за 129-й рік — їм не дано»^[1]. Результатом стало виснаження населення: Бійтеміров доповідав, що вони «стали безхлібні, від голоду та всякої нужди вкрай загинули й заборгували, государю, великим боргом, і помираємо з жінками й дітьми голодною смертю»^[1]. Для розв'язання кризи очільник Нохчі вирушив до Москви, однак під час повернення на Кавказ загинув. У пам'яті з Посольського приказу констатується, що «Кохостров-мурза зі своєю людиною втонув у річці Оці»^[1], при цьому представники метрополії постановили конфіскувати майно загиблого: «одяг його і всяке майно взяли до нашої казни»^[1]. Смерть делегата була використана для подальшого обмеження прав Нохчі. У поданій цареві Михайлу Федоровичу чолобитній окоцький мурза Чепан Кохостров зазначав, що під час інциденту «государева жалувана грамота пропала разом із ним»^[1], унаслідок чого окупаційна адміністрація штучно понизила статус його родини для обкладення повинностями: у доповідній виписці Посольського приказу зафіксовано, що спадкоємців було «зрівняно в усьому з Окочанами, з орними людьми, і підводи й вози з них беруть», тоді як раніше з них «жодних податей не бралося»^[1].