Придушення повстання, воєнна інтервенція та примусове оформлення підданства (1722)

У 1722 році Російська імперія застосувала регулярну армію для фізичного придушення збройного опору корінного населення. Причиною повстання стала економічна політика окупаційної адміністрації: історик Ш. Б. Ахмадов констатує, що «гірські народи, як і раніше, мотивували своє невдоволення дискримінаційними заходами адміністрації міста Терки щодо Горців, які торгували»^[1]. Внаслідок цього тиску «чеченські та ендерійські володарі та їхні підвладні відмовилися присягнути в покорі царській владі»^[1]. У відповідь метрополія організувала каральні заходи: в межах Перського походу Петра I уряд направив війська на території, де проживали спільноти Нохчі. Історик Ш. Б. Ахмадов фіксує, що «23 липня 1722 р. царський загін на чолі з генералом Ветерані... наблизився до с. Ендері»^[1]. Через опір Горців послідував новий удар: він вказує, що 4 серпня 1722 року за указом Петра I «повторно було здійснено каральну експедицію проти повсталих Чеченців та ендерійців»^[1]. Військовий тиск супроводжувався тотальним знищенням інфраструктури: дослідник констатує, що один із царських загонів «прийшов до Ендері та повністю його розорив і спалив, залишивши після себе лише попіл»^[1], а під час серпневого рейду було «Знищено 3 тис. будинків і спалено хліба на полях»^[1]. Операція здійснювалася у змові з третьою стороною: Ахмадов додає, що до складу сил входив «озброєний загін Калмиків, посланий Аюка-ханом на прохання царя, у кількості 3730 осіб»^[1]. Радикальне насильство призвело до юридичного підпорядкування прикордонних територій Нохчі: історик Я. З. Ахмадов констатує, що після поразки місцеві князі склали присягу, «„включивши до неї вперше і своїх Чеченців"»^[2].