Фіктивні суди

Російська імперія з 10 січня 1906 року ввела в Терській області військово-польові суди - їм передавалися «...особи, які вчинили вбивство, розбій, грабіж і напад на вартового або військовий караул, а також збройний опір владі і напад на чинів військ і поліції і на всіх взагалі посадових осіб...»; за час роботи цих судів, до 19 квітня 1907 року, на Кавказі до смертної кари засуджено 195 осіб, ще 47 - до каторги^[1].

Радянський Союз 9 травня 1924 року таємною постановою Президії ЦВК дав ОГПУ «право позасудової розправи щодо бандитів та їхніх посібників, а саме: висилка з даної місцевості, ув'язнення в концентраційний табір на строк до 3-х років і застосування вищої міри покарання - розстріл», а республікам приписав оголошувати місцевості «неблагополучними щодо бандитизму», де органи ГПУ «мають право вирішувати на свій розсуд будь-яку справу про бандитизм»^[2]. Чеченська влада вже в тому ж травні телеграфувала в центр: «Санкціонуйте створення трибуналу або політичної трійки»^[3]. Трійки, що запрацювали, «у складі працівника прокуратури, ГПУ і першого партійного керівника, — як правило, виносили вироки заочно — за поданими документами, часто навіть не допитуючи звинуваченого. Про участь у процесі захисту не могло бути й мови»^[1].

Інструкція про масові обшуки, видана до операції штабом ОГПУ (політичної поліції, попередниці сучасної ФСБ), встановлює, що заарештовані до закінчення слідства зосереджуються при штабах районних груп ОГПУ, а про подальше пункт 19 говорить: «Порядок ведення слідства і подальшого направлення заарештованого передбачається в положенні про трійки з позасудового розгляду справ»^[4]. «Основні завдання Особливих оперативних груп ОГПУ», затверджені повноважним представником ОГПУ по краю Євдокимовим, командувачем Північно-Кавказького військового округу Уборевичем і членом Реввійськради округу Володіним, включають той самий порядок прямо в перелік завдань: «Вилучення контрреволюційного, бандитського та іншого злочинного антирадянського елементу... облік такого, ведення слідства і позасудового розгляду справ по них і транспортування їх за місцем призначення»^[4]. Через цей порядок пройшли 183 заарештовані з понад трьохсот узятих у ході операції - слідство по них закінчилося позасудовим розстрілом^[1]. Право позасудової розправи ОГПУ отримало роком раніше - секретною постановою Президії ЦВК від 9 травня 1924 року (кампанія C1176); інструкція операції застосувала його до заарештованих.

ОГПУ (політична поліція, попередниця сучасної ФСБ) виносило вироки заарештованим чеченцям «трійками» - комісіями з трьох осіб: без суду, без захисника, аж до розстрілу. У Чечні позасудовий порядок діяв ще з 1920-х років: Крафт служив заступником начальника Чеченського обласного відділу ГПУ - обласної ланки політичної поліції - і працював з трійками ще в 1924 році: 20 серпня керівництво Чеченського обласного виконавчого комітету за його доповіддю постановило «вважати необхідним продовження строку функціонування трійки з позасудового слухання на два місяці»^[5]. 2 лютого 1930 року заступник голови ОГПУ Ягода підписав наказ № 44/21 «Про заходи з ліквідації куркульства як класу» - «куркулями» колонізатори називали селян, яких самі оголошували заможними^[6]. За цим наказом ОГПУ створювало трійки: справи в них розбирали без суду, у складі сиділи представники крайового комітету партії, прокуратури і чекісти^[5]. Трійки дістали справи «першої категорії» - селян, яких найвищий орган окупаційної влади («Політбюро ЦК ВКП(б)») секретною постановою від 30 січня 1930 року призначив до концтаборів, аж до розстрілу^[6]. Восени 1931 року, після вбивства чекістами Шити Істамулова - предводителя повстання 1929 року в Шалі, - ГПУ провело по Чечні хвилю масових арештів. Чеченський історик А. Г. Авторханов, який працював у ті роки в Чечні і писав про це в еміграції, пише про суд над заарештованими: «Заарештовані були засуджені спеціально створеною для цієї мети надзвичайною «трійкою» ГПУ під головуванням його шефа Г. Крафта», а «на волю з них рідко хто повернувся»^[7]. Лік заарештованих у джерелах розходиться: в істориків - до 35 тисяч, а за довідкою ОГПУ від 31 липня 1931 року через позасудові трійки всього Північно-Кавказького краю за 1930 рік пройшло 20 230 осіб^[6]. Трійка працювала і після повстання березня 1932 року в Ножай-Юртівському районі Чечні: глава ОГПУ по Північно-Кавказькому краю Євдокимов доповів на секретній нараді секретарів національних обласних комітетів партії в Ростові 15 грудня 1932 року лік чекістської «роботи» за підсумками повстання: «…745, з них відсіяно 386, представлено на трійку 359, засуджено від 10 до 3-х років 100 чол., умовно 188, звільнено 166»^[5].

Позасудовий орган - «трійка» - виносив у Чечено-Інгушетії вироки за оперативним наказом народного комісара (міністра) внутрішніх справ СРСР Єжова № 00447 від 30 липня 1937 року, і склад трійки Єжов затвердив текстом наказу: «Затверджую такий персональний склад республіканських, крайових і обласних трійок: ... Чечено-Інгуська АРСР: голова - Дементьєв; члени Єгоров, Вахаєв»^[8] - народний комісар (міністр) внутрішніх справ республіки Дементьєв, перший секретар обласного комітету партії Єгоров і другий секретар Вахаєв. Історик Г. І. Какагасанов описує інститут: «Позасудовий орган, створений для проведення каральної політики... До її складу входили: начальник ОГПУ, секретар парторганізації, прокурор республіки, краю, області»^[9]. Порядок роботи трійки і режим таємниці прописані в тексті наказу: трійки розглядають «матеріали на кожного заарештованого або групу заарештованих», а вироки першої категорії виконуються, як приписує наказ, «з обов'язковим повним збереженням у таємниці часу і місця приведення вироку у виконання»^[8]. Про розстріл рідним засуджених НКВД (Народний комісаріат (міністерство) внутрішніх справ - наступник ОГПУ і попередник сучасної ФСБ) не повідомляв; Какагасанов пише: «Частіше це відбувалося під формулюванням «засуджений без права листування», що означало «розстріл»»^[9]. Історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов описують і «засудження за альбомами» - вироки заочно, за короткою довідкою, «без ознайомлення із самою кримінальною справою»^[1]: такий порядок заданий наказами за «національними лініями» терору, починаючи з наказу НКВД № 00485. Слідство у справі «буржуазно-націоналістичного центру» йшло, за рахунком чеченського історика А. Г. Авторханова - сучасника подій, який писав в еміграції, - рівно три роки^[7]. Судити 137 людей одним процесом чекісти не стали і розбили «центр» на три групи: у першу зібрали радянсько-партійне керівництво республіки - Алі Горчханова, Абдул-Халіма Саламова, Хасі Вахаєва, Хаміда Окуєва і Тучаєва; у другу - безпартійних, яких слідство називало культурно-ідеологічним керівництвом, - Халіда Яндарова, Ахмата Мацієва, Абдурахмана Авторханова, Д. Мальсагова, Магомеда Мамакаєва; у третю - «терористичну групу», куди «чекісти набрали за логікою речей саму молодь»^[7]. Групи постали перед військовим трибуналом Північнокавказького військового округу; Авторханов пише: «з тих, хто дійшов живими до суду, близько 120 людей, винним себе визнав лише один колишній мулла Ахмат Тучаєв. Усі решта в один голос заявили, що всі інкриміновані їм злочини – вигадка, а їхні «щирі зізнання» є неправдивими й вигаданими від початку до кінця», «Усе звинувачення і докази у справі будувалися виключно на цих вимушених тортурами особистих показаннях», «Інших речових доказів або показань свідків для обґрунтування звинувачення не було» - і обвинувальний вирок першій групі трибунал виніс «єдино на підставі показань одного підсудного – А.Тучаєва»^[7]. Трибунал засудив Абдул-Халіма Саламова, Алі Горчханова і Тучаєва до розстрілу, решту - до тюремного ув'язнення від 7 до 25 років^[7]. Зі смертної камери Тучаєв подав клопотання про помилування на ім'я голови Президії Верховної Ради СРСР Калініна і написав у ньому: він зізнавався у нескоєних злочинах, бо лише так НКВД обіцяв звільнити його сім'ю і зберегти йому життя^[7]. Москва замінила розстріл усім трьом і знизила строки решті; «терористичну групу» той самий трибунал звільнив цілком, справу «культурників-ідеологів» «взагалі не прийняв до провадження», а тих, хто сидів без «справ», чекісти пропустили через Особливу нараду - відомчий «суд» самого НКВД, який виносив вироки без процесу і без підсудного^[7].