Валуєвський циркуляр: заборона мови та шкіл (1862–1869)

Ліквідація освіти рідною мовою: «упродовж 1859–62 в Україні засновано 111 Н[едільних] ш[кіл]» - їх створювали інтелігенція та студентство для навчання грамоти дорослих, «викладання в Н[едільних] ш[колах] велося укр[аїнською] мовою»; «1862 за начебто наявність революц[ійної] пропаганди Н[едільні] ш[коли] були закриті владою»^[1].

Закриття національної преси: український суспільно-політичний і літературно-мистецький часопис «Основа» (Санкт-Петербург, січень 1861 - жовтень 1862) припинився: плани реорганізації видання зірвав міністр внутрішніх справ Валуєв - «міністр внутр[ішніх] справ Рос[ійської] імперії П.Валуєв не санкціонував видання «О[снови]» за оновленою програмою»^[1].

Таємний циркуляр Валуєва цензурним комітетам (18 липня 1863), що зупинив друк рідною мовою: «пропуск же книг малоросійською мовою як духовного змісту, так навчальних і взагалі призначених для початкового читання народу, призупинити»^[2].

Офіційна відмова у визнанні мови та ідентичності – формула валуєвського циркуляра (1863): «ніякої особливої малоросійської мови не було, нема і бути не може, і що наріччя їхнє, вживане простолюдом, є та сама російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі»^[2].

Запровадження доплат за політику денаціоналізації: указами царської адміністрації 1869 і 1886 років чиновникам «у десяти південно-західних губерніях особам російського походження, за винятком, однак, місцевих уродженців», призначалися доплати за успіхи в русифікації України^[3] - частина системних планів влади з посилення «російського асиміляторського потенціалу» Західного краю після польського повстання 1863 року, що включали матеріальні пільги російським чиновникам та вчителям^[4].