Емський указ і тотальна цензура (1876–1887)
Повне витіснення мови з культурної та літературної сфери. Емський указ приписав: «Не допускати ввозу в межі імперії… будь-яких книг, видаваних за кордоном малоруським наріччям», «Заборонити в імперії друкування, тим самим наріччям, будь-яких оригінальних творів або перекладів» і «Заборонити так само всілякі тим самим наріччям сценічні вистави, тексти до нот і публічні читання»[1]. Дозволені словники допускалися лише «за умови друкування їх з дотриманням загальноросійського правопису»[2].
Через п'ять років правила переглянули в Особливій нараді - до неї увійшли Сольський, Островський, обер-прокурор Синоду Побєдоносцев і Вяземський, - і міністр внутрішніх справ Ігнатьєв доповів результат імператорові 3 жовтня 1881 року; соізволення надійшло 8 жовтня[3]. Публікувати перегляд не планували, і Ігнатьєв пояснив чому: «правила про вживання малоросійського наріччя, встановлені 1876 р., не були оприлюднені, а тому й проєктовані роз'яснення не передбачається оголошувати до загального відома»[3]. Циркуляр пішов генерал-губернаторові Дрентельну 16 жовтня з грифом «Конфіденційно»[3] - тобто людей судили за правилами, яких їм не показували.
Актори
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| G0009 | Російська імперія | 5 |
Застосовані інструменти
Реалізовані процедури
Тотальна законодавча заборона мови: «Не допускати ввозу в межі імперії… будь-яких книг, видаваних за кордоном малоруським наріччям»; «Заборонити так само всілякі тим самим наріччям сценічні вистави, тексти до нот і публічні читання»[1].
Послаблення, що насправді було вибором між двома чужими орфографіями: перегляд 1881 року дозволив друкувати словники, але «за умови друкування їх з дотриманням загальноросійського правопису або правопису, що вживався в Малоросії не пізніше XVIII ст.»[3]. Тобто допускалися або орфографія метрополії, або архаїчна - сучасна українська не допускалася в жодному вигляді. Тим самим документом сценічні тексти до нот дозволили друкувати лише «за умови загальноприйнятого російського правопису», а вистави українською поставили в залежність від дозволу адміністрації: «драматичні п'єси, сцени і куплети малоруським наріччям... можуть виконуватися на сцені, щоразу, однак, з особливого дозволу генерал-губернаторів, а в місцевостях, не підпорядкованих генерал-губернаторам, - з дозволу губернаторів»[3].
Відмова цензури розглядати національні рукописи: «На українській граматиці, підготовленій російською мовою, цензор написав резолюцію: „Наївно було б сподіватися на дозвіл друкувати граматику тієї мови, яка не повинна існувати"»[2].
Ідеологічне обґрунтування цензурної відмови – мову оголошено неіснуючою за визначенням: резолюція цензора про «граматику тієї мови, яка не повинна існувати»[2].
Театр заборонено не як репертуар, а як інституцію: третім пунктом перегляду 1881 року приписано «цілковито заборонити влаштування спеціально малоруського театру і формування труп для виконання п'єс і сцен виключно малоруським наріччям»[3]. Окремі п'єси при цьому дозволялися - з дозволу адміністрації на кожну постановку. Заборона била не по тексту, а по можливості існування постійного колективу: грати іноді можна, бути українським театром не можна. Доповідь із цим пунктом подав міністр внутрішніх справ Ігнатьєв, соізволення імператора надійшло 8 жовтня 1881 року[3].