Каральний похід Булгакова: розорення чеченських селищ і примус до підданства (1807)

Російська імперія вводила війська на землі Нохчі, щоб силою проникнути вглиб Великої Чечні та зламати опір її громад. Історик Д. А. Хожаєв описує війська генерала Булгакова як таких, що «прийшли з вогнем і мечем на чеченську землю», а Ханкальську битву 1807 року — як кровопролитну^[1]. У лютому 1807 року три загони під загальним командуванням командувача Кавказької лінії генерала Булгакова переправилися за Терек; 13 лютого війська штурмом прорвали Ханкальську ущелину, яку мешканці укріпили завалами, ровами та засіками. Командувач Кавказької лінії генерал Булгаков доносив, що ввійшов «для зразкового покарання» громад Нохчі, що мешканці, зібравшись числом близько 10,000, «вирішили радше загинути, ніж пропустити російське військо через ущелину»; під час штурму ущелини серед Чеченців, які оборонялися, за його рапортом, було «близько 1,000 убитих на місці»^[2]. Імперський історик Потто визнає, що після булгаковського штурму Ханкальської ущелини спроби росіян проникнути вглиб Чечні «більше вже не поновлювалися»^[3].

Російська імперія утримувала заручників з-поміж мешканців Нохчі як гарантію підкорення. За постановою, пред'явленою командувачем Кавказької лінії генералом Булгаковим, чеченські старшини зобов'язувалися: «даємо найперших з нас аманатами за вибором російського начальника в тутешньому краї»; селища Великої Атаги, Малої Атаги та Гехі «дали 3-х аманатів з найкращих родин», яких головнокомандувач на Кавказі генерал Гудович приписав «відправити в Кізляр… мати над ними нагляд і видавати на їхнє утримання кожному по 10 р. на місяць»^[2].

Російська імперія направила війська на землі Нохчі для примусу до покірності. Задум головнокомандувача на Кавказі генерала Гудовича полягав в ударі по незахищених: застати мешканців перш, ніж «худоба і сім'ї їхні… сховані в горах», бо «тоді… покарання їх і цілковитий успіх у справі були б певніші та зручніші». Коли командувач Кавказької лінії генерал Булгаков, затримавшись в експедиції в Дагестані, дав мешканцям час укріпити Ханкальську ущелину і взяв її кровопролитним штурмом, генерал Гудович у приписі від 20 березня 1807 року відмовився прийняти це «на свій рахунок» і підкреслив, що посилав не на війну: «вас послано не для того, щоб вести війну з чеченськими народами, а щоб покарати їх і привести до цілковитої покірності». Підсумком походу командувач Кавказької лінії генерал Булгаков вважав те, що Чеченці силою зброї «доведені до такого стану, що довго відчуватимуть завданий їм удар і, звісно, нескоро прийдуть у силу»^[2].

Російська імперія нацьковувала сусідні корінні народи один на одного, щоб їхня взаємна ворожнеча ослаблювала опір кожного й не давала їм об'єднатися. Для походу 1807 року на Чеченців головнокомандувач на Кавказі генерал Гудович примушував Кабардинців виступити проти Нохчі: за неявку «призначених зі звань узденів і бегаулів» було встановлено штраф «по 50 р. с. і 2 биками». Генерал Дельпоццо доносив, що «схилив Кабардинців до виступу в похід і сприяння разом з нашими військами покаранню Чеченців», і хоча «умовити їх було вельми важко», зібрав понад 3,500 осіб, які «через р. Терек переправилися і прибули… на р. Сунжу» проти чеченських і карабулацьких селищ; самі Кабардинці при цьому відмовлялися йти прямо «проти Чеченців» як одновірців, погоджуючись діяти лише «проти самих Карабулаків». Мету такого нацьковування генерал Гудович формулював прямо — «ці два народи посварити між собою і привести до ворожнечі один проти одного, чим самим з часом їх ослабити»^[2].

Російська імперія силою зброї примушувала громади Нохчі до присяги на підданство. Після розорення селищ командувач Кавказької лінії генерал Булгаков пред'явив чеченському народові постанову, за якою старшини «віддаємо себе з усім народом Чеченським… у вічне вірнопідданство… у чому й даємо присягу за нашим звичаєм на святому Корані», а за порушення народ піддавав себе «найсуворішому покаранню і розоренню осель наших без спротиву»; головнокомандувач на Кавказі генерал Гудович доповідав, що Чеченці «цілковито підкорені силою зброї та приведені до присяги на вічну вірність підданства»^[2].

Російська імперія купувала лояльність старшин Нохчі, щоб їхніми руками привести непокірні селища до підданства. Головнокомандувач на Кавказі генерал Гудович доручив андріївському старшині Хаджі-Реджебу схиляти села «до покірності й підданства», а чеченському узденю Бік-Булату призначив платню — «умовив чеченського узденя Бік-Булата… якому сказав я… по 300 р. с. платні на рік»; на залучення решти сіл виділялося «для приведення у вірнопідданство грошей сріблом близько 3,000 р.»^[2]. Той самий підкуп з боку Нохчі фіксує історик Д. А. Хожаєв: через посередника Хаджі-Реджеба іменем головнокомандувача на Кавказі генерала Гудовича було умовлено самого очільника чеченського опору Бейбулата Таймієва, який учинив «присягу на вірність підданству Росії», а Хаджі-Реджеб просив у генералів ще 3000 рублів сріблом «для приведення у вірнопідданство решти немирних чеченських сіл»^[1].

Російська імперія спалювала селища Нохчі, позбавляючи мешканців даху та засобів до існування. Генерал Івеліч доносив, що село Велика Чеченська Атага «віддане вогню» загоном командувача Кавказької лінії генерала Булгакова, а мешканці, що залишилися, «селища яких винищені вогнем», погодилися на підданство^[2].