Підконтрольна опозиція

Цілеспрямоване перекидання лояльних делегатів і політичних агітаторів на Всеукраїнський з'їзд рад у Києві для перехоплення порядку денного зсередини^[1].

Спроба перетворити електоральну меншість на процедурну більшість на з'їзді. Реальна підтримка була мізерною: на виборах до Установчих зборів «в цілому по країні більшовики зібрали менше 24% голосів, а в українських губерніях — тільки 10%»^[1]. Звідси ставка на перехоплення представницьких органів: ЦК РСДРП(б) прямо декларував, що «перехід уряду з рук однієї радянської партії в руки іншої партії забезпечений без всякої революції, простим рішенням Рад, простим перевибором депутатів в Ради», а декрет ВЦВК від 4 грудня 1917 року «Про право відкликання делегатів» давав механізм для такої заміни^[1][2].

У грудні 1917 року більшовики провели в Харкові фіктивний «всеукраїнський» з'їзд, щоб надати захопленню влади в Україні вигляду народного волевиявлення. Виборні збори робітників і солдатів, через які більшовики намагалися захопити владу, з'їхалися на справжній Всеукраїнський з'їзд Рад у Києві 4–6 (17–19) грудня 1917 року. На справжньому з'їзді українці більшовиків майже не помітили: із понад 2500 делегатів «більшовиків представляли лише 150», і з'їзд підтримав Центральну Раду^[3]. Комуністи вирішили не здаватися. Затонський (один із них, згодом член маріонеткового уряду в Харкові) згадував: «зібравшись нелегально в приміщенні профспілок, делегати з'їзду, всі більшовики, крім двох чи трьох лівих есерів, постановили оголосити себе повноважним З'їздом Рад Країни, обрати Центральний Виконавчий Комітет і уряд Радянської України та, переїхавши до Харкова, стати до відкритої боротьби з Центральною Радою»^[4]. Новий «з'їзд» зібрався в місті, вже захопленому російськими військами. Історик Станіслав Кульчицький пише: «за день до початку з'їзду рад гарнізон Центральної Ради в Харкові був роззброєний військами В. Антонова-Овсієнка, якому Раднарком доручив зайняти Україну силою зброї»^[5]. 9(22) грудня в Харкові відкрився обласний з'їзд рад Донбасу та Криворіжжя. Під час перевірки повноважень делегатів нарахували 77 осіб із правом голосу та ще 6 без права голосу. У Донбасі та Криворіжжі було 140 виборних зборів робітників і солдатів, а делегатів прислали лише 46 із них. За правилом попереднього обласного з'їзду засідати можна було лише за делегатів від половини цих зборів. Ті, що зібралися в Харкові, скасували це правило голосуванням, 46 проти 18 при 5 утриманих, і визнали себе вправі засідати. Потім до зібраних звернулися делегати, що пішли з Києва. Більшістю 43 проти 11 зібрання постановило «злитися з представниками Крайового з'їзду й назвати з'їзд „з'їздом Рад робітничих і солдатських депутатів України за участю частини селянських депутатів"»^[6]. Так зібрання однієї області заговорило від імені всієї України. Право засідати воно видало собі само, скасувавши власне правило про те, що засідати можна лише за делегатів хоча б від половини зборів області. Нове ім'я дало голосування 43 проти 11 у харківській залі, а не вибори: за межами зали за цей з'їзд ніхто не голосував. Історик Владислав Верстюк називає його «нашвидкуруч інсценованим альтернативним з'їздом Рад»: «на ньому 200 делегатами були представлені 89 рад і військово-революційних комітетів», тоді як «лише рад на той момент в Україні було понад 300»^[7]. Історик Лариса Якубова зазначає: делегатів від селян «майже не було», а застереження «за участю селянських депутатів» із назви з'їзду радянська історіографія згодом вичистила^[8]. У постанові 9(22) грудня це застереження стоїть^[6]. Більшість населення України залишилася за дверима зали. Зібрання оголосило себе Всеукраїнським з'їздом Рад і проголосило створення радянської - «мовляв, справді народної» - Української Народної Республіки^[8].

Спроба легалізувати маргіналізацію державної мови в регіонах: закон «Про засади державної мовної політики» (закон Ківалова-Колесніченка) допускав переведення діловодства на «регіональні мови», фактично закріплюючи домінування російської в русифікованих регіонах^[9].