Агресори можуть систематично вилучати зброю в колонізованого населення, щоб зламати його здатність до самооборони і повстання. Вилучення оформлюється подвірними нормами (наприклад, по одній рушниці з кожних десяти домів) і маскується під фіскальний захід («замість податей») або під «заставу покірності», але мета - не дохід і не здобич: роззброєне суспільство залишається беззахисним перед військами агресора і вирощеними ним колабораціоністами, а кожну нову вимогу агресор може висувати вже без опору. Роззброєння готує і глибші форми підкорення - закріпачення, рекрутчину, переселення, які озброєному суспільству нав'язати неможливо. Для суспільств, де зброя - частина гідності і статусу вільної людини, її відібрання є ще й соціальною карою.
Аманатсько-податна система Пулло, командувача лівого флангу Кавказької лінії (ланцюга імперських укріплень на землі нохчі), включала систематичне вилучення зброї в жителів захоплених аулів Чечні. Пулло в доповідній записці 1840 року назвав це власною програмою: «владу приставів було зміцнено і тоді ж покладено початок системі роззброєння горців, стягненням з усіх аулів по одній рушниці з 10 сакель. Всього було зібрано понад 1900 рушниць, обставина важлива як за кількістю зібраної зброї, так і особливо тому, що горцям вперше було навіяно думку, що уряд має право позбавляти зброї тих, хто вжив її на зло» (сакля - дім горця; пристав - призначений імперією наглядач над аулами; цифра 1900 - самозвіт Пулло; історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов налічують за архівами близько півтори тисячі)[1]. Історик Д. А. Хожаєв пише: «Експедиції генерала Пулло в грудні 1839 року і січні 1840-го для підтримання російського управління і роззброєння чеченських площинних аулів, що почалося, коли Пулло зажадав видати по одній рушниці з кожних десяти домів, викликали обурення в широких верствах чеченського народу»[2]. Історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов називають роззброєння спусковим гачком повстання: «Страх, що слідом за роззброєнням влада запровадить у Чечні загальноросійські кріпосницькі порядки, ганебні для людей благородного стану, якими вважали себе практично всі чеченці, змусив горців узятися за зброю»[3].
Зимові експедиції генерала Пулло, який командував лівим флангом Кавказької лінії (ланцюга імперських укріплень на землі нохчі), у грудні 1839 - лютому 1840 року провели фізичне вилучення зброї у жителів аулів Чечні. Систему задумав сам Пулло: у доповідній записці 1840 року він писав, що тоді «покладено початок системі обеззброєння горців, стягненням з усіх аулів по одній рушниці з 10 саклів»[1]. Імперський історик Юров записав про грудневий похід 1839 року: жителі «беззаперечно платили податі або, замість грошей, представляли зброю»[4]. Історик Ш. А. Гапуров наводить рахунок за архівами: 455 рушниць за грудневий похід Малою Чечнею і 545 - за січневий по Мічику[5]; сам Пулло в доповідній записці 1840 року відзвітував про вилучення «з лишком 1900 рушниць»[1]. У червні 1840 року вилучення зброї закріпили нормою: пункт 9 «Умов, приписуваних горцям, що підкоряються», виданих генералом Граббе, командувачем військ Кавказької лінії, 15 червня 1840 року, приписав «Видавати по одній добрій рушниці з кожних 10 сакель, як заставу їхньої покірності» (сакля - дім горця)[1].
17 серпня 1884 року затверджено «Обов'язкову постанову про продаж, зберігання і носіння бойової вогнепальної зброї в Кавказькому краї»: бойові рушниці - лише за дозвільними свідоцтвами поліції, продаж і купівлю зброї армійського зразка заборонено[6]. 1 липня 1899 року постанову посилено: колишні свідоцтва анульовано, вимагалося щорічне переоформлення, зброю без свідоцтва вилучали і продавали в дохід казни[6]. У 1892 році за розпорядженням начальника Терської області конфісковували всю зброю, з якою горці з'являлися в російських населених пунктах, включно з привезеною на продаж; з 1893 року владі дозволено обшуки зброї в домах[6]. Історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов фіксують контраст: міліціонери-горці на імперській службі носили зброю постійно, «на відміну від простих горців, які не могли озброєними з'являтися за межами своїх селищ»[3].
26 травня 1919 року, в розпал повстання українських селян під проводом Григор'єва проти радянської влади, голова уряду РСФРР Ленін телеграфував до Києва голові колоніальної адміністрації України (УСРР) Раковському і до Харкова її заступникові військового міністра Межлауку: «Декретуйте і проведіть у життя повне обеззброєння населення, розстрілюйте на місці нещадно за всяку приховану гвинтівку. Увесь цвях моменту: швидка перемога в Донбасі, збір усіх гвинтівок із сіл, створення міцної армії»; телеграму він звелів прочитати «всім видним більшовикам»[7]. Днем раніше командувач Українського фронту РСФРР Антонов-Овсєєнко наказав арміям «роззброювати місцеве населення» в місцях дій[8].
У таємному наказі № 579 від 11 грудня 1919 року військовий міністр РСФРР Троцький назвав мету одним пунктом - «основною умовою успіху» оголошувалося «безумовне і поголовне роззброєння сільського населення» України[9].
26 липня 1919 року уповноважений Ради оборони тієї ж адміністрації Скрипник телеграфував про хід роззброєння з Трипільського району: «Обеззброєння населення провадиться обшуками, усі винні в приховуванні зброї та військових матеріалів передаються польовому ревтрибуналу [військовому суду більшовиків]»[10].
У селі Тютьковичі Рівненського повіту 6 липня 1919 року сход представників сіл при радянському військовому комісарі Сенічкіні постановив здати «гвинтівки, кулемети, набої» і просив «залишити на населення по 15 гвинтівок і набоїв для оборони населення від бандитів»; тим же протоколом сход скаржився, що радянські солдати забирають майно самовільно, без ордера[11].
Радянська Росія роззброювала чеченські села військовими операціями всі п'ять років кампанії. Історик Є. Ф. Жупікова пише: операції з роззброєння Кавказька трудова армія «проводила... у 1920 р.; у березні-серпні 1921 р. було роззброєно чеченські аули Гордалі, Центорой, Белгатой, Дарго, Беной, Ведено, Грозненський, Шалі, що брали участь у заколоті Н. Гоцинського»[12]. У травні 1922 року війська, направлені в Чечню, очолив Гікало - секретар Гірського обкому партії[13], який у війну з Денікіним командував повстанськими загонами в горах Чечні[12]: «Роззброєння зазнали селища Махкети, Гойти і Катир-Юрт, причому проти останніх було використано бойову авіацію. Крім вилучення значної кількості зброї, було захоплено і розстріляно до 30 «бандитів», чиє майно влада конфіскувала»[3]. 1924 рік «завершився в Чеченській АО великою військовою операцією з вилучення зброї, у ході якої вдалося зібрати майже 3 тисячі гвинтівок і близько 400 револьверів і пістолетів»[3].
За три тижні операції, з 25 серпня по 12 вересня 1925 року, війська СРСР забрали в жителів Чечні 25299 гвинтівок, 4319 револьверів і пістолетів, кулемет і близько 80 тисяч набоїв[3]; ОГПУ (політична поліція, попередниця сучасної ФСБ) доповіло Сталіну округлено: «У Чечні під час операції вилучено 24000 гвинтівок, 4000 револьверів, близько 70000 набоїв, 2 кулемети»[14], а секретар Північно-Кавказького крайкому партії Мікоян, один з організаторів операції, у мемуарах нарахував «понад 30 тис. гвинтівок, понад 10 кулеметів»[15]. За оцінкою історика Є. Ф. Жупікової, вилучене становило «приблизно 75% наявного в населення до початку операції і приблизно половину зброї, вилученої в усіх горських областях»[16]. За інструкцією про роззброєння від 4 серпня 1925 року жителям оголошували «точну цифру вогнепальної зброї і припасів до неї, що підлягають вилученню», взяту з анкет ОГПУ, і давали на здачу не більше двох годин[17]; Мікоян описує ту саму рознарядку словами «висунуть кожному селу вимогу здати всю зброю в тій кількості, яка була відома за агентурними даними»[15]. Відбирати зброю почали ще до введення військ, розділивши жителів списками: у занесених до списків «порочного елементу» та їхніх родичів «зброю місцеві ревкоми відбирали, а в решти жителів реєстрували»[16]. Віддати зброю без обстрілу просили самі жителі: на початку вересня 1925 року делегати Гойтинського товариства Ескі Карлагов, Хату Добрієв і Джабі Отгаєв звернулися до Реввійськради округу з проханням: «Тепер при роззброєнні, яке ми вважаємо правильним, ми просимо взяти це до уваги і клопочемо зробити виняток, допустивши добровільну здачу зброї без вжиття репресивних заходів»; відповідь прийшла телеграмою «вельми терміновою» за підписами командувача Північно-Кавказького військового округу Уборевича, члена Реввійськради округу Володіна і повноважного представника ОГПУ по краю Євдокимова: «Революційні заслуги селища Гойти Червона Армія добре знає. Здача зброї має бути проведена добровільно 9 вересня з доставкою зброї в Грозний. Необхідну зброю для самооборони аулу Гойти буде залишено»[18].