Знищення аулу біженців Узені-Юрт, вимагання заручників із Гельдигена та захоплення мешканців Самашок під час жнив (1826-1827)

Під час знищення Узені-Юрта 10 січня 1827 року козаки загону генерала Лаптєва, начальника лівого флангу Кавказької лінії, захопили в полон трьох жінок з-поміж мешканців, що тікали. Імперський історик Потто фіксував: козаки «схопили... трьох жінок»^[1]. Влітку 1827 року, оточивши засідкою населення аулу Самашки під час жнив, козаки генерала Енгельгардта, начальника лівого флангу Кавказької лінії, захопили в полон родини лідерів опору: провідника Тара-Адзуєва та родину Бакара-Булатова; самому Булатову вдалося прорватися крізь ланцюг. Потто писав: «Тара-Адзуєва та родину Булатова забрали із собою»^[1].

Узимку 1826–1827 років генерал Лаптєв, начальник лівого флангу Кавказької лінії, витребував із селища Гельдиген аманатів, використавши схопленого молодого гельдигенця як важіль. Юнак пішов на постановочний «полон», щоб відвести від села удар, який готувався: окупація не залишила селу іншого способу купити безпеку, крім видачі заручників. Імперський історик Потто визнає: Лаптєв, отримавши людину до рук, «відкинув усі пропозиції та зажадав одного — аманатів. Хоч-не-хоч довелося прийняти цю умову, і гельдигенці, які завжди стояли на чолі кривавих рухів, залишили в наших руках заручників свого спокою»^[1].

У ніч на 10 січня 1827 генерал Лаптєв, начальник лівого флангу Кавказької лінії, повів загін із 350 лінійних козаків із двома кінними гарматами та чотирьохсот примушених до участі Чеченців із підпорядкованих товариств на селище Узені-Юрт - прихисток жителів сіл, розорених військами в каральному поході Єрмолова 1826 року, - щоб знищити його в покарання за набіги на лінію та за відсутності карабулацького ватажка Астеміра. Імперський історик Потто писав: «Лаптєв вирішив скористатися цією хвилиною, щоб за відсутності Астеміра завдати удару... і, швидко зібравши загін, у ніч на десяте січня повів його на Уздені-Юрт. До світанку війська стояли вже перед аулом»^[1].

На світанку 10 січня 1827 козаки загону генерала Лаптєва, начальника лівого флангу Кавказької лінії, увірвавшись у селище Узені-Юрт, рубали беззбройних жителів, що тікали за Аргун. Імперський історик Потто фіксував: козаки, «що ледве встигли наздогнати хвіст утікачів, схопили лише трьох жінок та вбили й поранили душ п'ятнадцять»^[1]. Убиті й поранені - наздогнані у втечі неозброєні люди. Збройний опір, як писав той самий Потто, зав'язали пізніше лише ті жителі, що встигли сховатися в лісі.

У ніч на 10 січня 1827 року генерал Лаптєв, начальник лівого флангу Кавказької лінії, примусив чотириста Чеченців підкорених громад брати участь у рейді на нохчі-селище Узені-Юрт із бойовим завданням проти співвітчизників. Імперський історик Потто писав: вони «перепливли Аргун і мали йти обхідною дорогою, щоб відрізати мешканцям відступ до лісу»^[1]. Влітку 1827 року генерал Енгельгардт, начальник лівого флангу Кавказької лінії, змусив брати участь у засідці на мешканців Самашок поряд із сотнею моздоцьких козаків, як фіксував Потто, «стільки ж мирних Чеченців»^[1]. Підкореність цих громад утримувалася системою заручників, що документує та сама практика Лаптєва щодо Гельдигена.

10 січня 1827 війська генерала Лаптєва, начальника лівого флангу Кавказької лінії, знесли селище Узені-Юрт на березі Аргуна, жителі якого втекли за річку. Імперський історик Потто визнає: «село Узені-Юрт, з усім майном... було знищено дощенту»^[1]. Селище слугувало домом людям, чиї колишні аули були винищені військами в каральному поході Єрмолова 1826 року і які відмовилися переселятися під контроль завойовника.

10 січня 1827 року під час знищення селища Узені-Юрт війська генерала Лаптєва, начальника лівого флангу Кавказької лінії, винищили свійську худобу мешканців — основу прожитку селянського двору. Імперський історик Потто фіксував: село «з усім майном і навіть свійською худобою було знищене дощенту»^[1]. Влітку 1827 року козаки генерала Енгельгардта, начальника лівого флангу Кавказької лінії, після захоплення населення Самашок знищили врожай на пні в Галгаївців, які жили при аулі на млинах та хуторах. Потто писав: «попередньо вони наказали показати собі поля, що належали тим Галгаївцям, які жили на млинах, і випалили їхній хліб на пні»^[1]. Знищення худоби взимку та достиглого хліба у жнива позбавляло людей прожитку на рік уперед.