Випалювання рівнинної Чечні експедицією Вельямінова: знесення сіл від Сунжі до Маїртупа, захоплення сім'ї Астемира, колективні стягнення з чеченських сіл, рубання жителів Дзулгай-Юрта, які тікали, та винищення зимових запасів (1830-1831)
Восени 1830 року генерал Вельямінов, який прийняв командування військами, що діяли проти Чечні, розпочав із колективних майнових стягнень із чеченських сіл, що стояли на річці Терек біля імперського кордону. Імперський історик Потто визнає: за викрадення Чеченцями десяти голів худоби зі станиці Червленної Вельямінов «одразу наказав відібрати у жителів двох сіл Брагуни та Новий-Юрт, повз які пройшов загін, теж десять голів худоби і повернути їх козакам», а після викрадення табуна коней у Ногайському степу «Брагуни знову поплатилися точно такою ж кількістю голів»; власника Нового-Юрта Шах-Гірея було викликано до Грозної й посаджено в каземат — тюремну камеру всередині фортеці[1]. 18 грудня 1830 року в Грозній зібрався загін із чотирьох піхотних полків — Московського, Бутирського, Тарутинського та Бородінського, — зведеного батальйону 43-го єгерського полку, п'яти сотень лінійних козаків і двадцяти двох гармат, і вночі війська рушили на село Дзулгай-Юрт, де жив карабулацький ватажок Астемір. Потто писав: козаки, увірвавшись у село на світанку, кинулися до будинку Астеміра; самому йому вдалося втекти, «але його родина — малолітній син, донька, онук і двоюрідна сестра — потрапили до рук козаків. Крім них, було взято в полон тридцять дев'ять осіб та осіб дванадцять порубано»[1]. Далі послідовно знищувалися села західної, Малої Чечні: Кітер-Юрт «було віддано полум'ю», спалено Пхан-Кічу, біля села Даут-Мартан «жителі встигли втекти, але все їхнє майно лишилося здобиччю загону», спалено Едін-Юрт і Даут-Юрт, знищено «величезні запаси заготовленого сіна», зайнято Мартан-аул і Джарган-Юрт, винищено аул Енгелі[1]. Між походами війська прорубали просіку в лісі між селищем Алди та фортецею Грозною. У січні 1831 року удар було перенесено на східну, Велику Чечню: спалено Узекен-Юрт, винищено Бесенбер з усіма хуторами. Села Автури, Гельдіген і Маїртуп прислали своїх старійшин із пропозицією покори та заручників, але Вельямінов відкинув їх, вимагаючи видати всіх російських полонених і солдатів-утікачів. Умова була подвійною неможливістю, і Потто сам це розшифровує: полонених «не могло бути в них багато» — полонені не осідали в селах, а йшли за обміном і викупом, які практикували обидві сторони; утікачів же Нохчі не видавали — на них Чеченці, за визнанням Потто, «дивилися... як на тих, хто віддався під заступництво їхніх вогнищ, а тому ніколи не видавали їх»[1]. Гостинність — оспівувана в чеченських іллі (героїчних піснях) цінність нарівні з мужністю та вірністю слову, а видача втікача означала відправити гостя на смерть: історик Д. А. Хожаєв писав про похідні шибениці, «на яких генерал [Єрмолов] вішав горян і російських солдатів-утікачів та козаків, що переховувалися в гірських аулах», і фіксував, що вимога «видачі російських солдатів-утікачів і козаків, які жили в гірських аулах» була постійним інструментом імперських приставів[2]. Вимагаючи одночасно неіснуюче й неприпустиме, Вельямінов проєктував відмову: «ця пізня і вимушена покора зовсім не входила в плани Вельямінова, який розумів необхідність жорстоко покарати ці аули, і, можливо, саме тому він поставив перед ними такі умови, які, на думку горян, були немислимі»[1]. З боєм узято та спалено Автури, віддано вогню Гельдіген з усіма запасами, 21 січня винищено Маїртуп «з його розкішними садами та плантаціями» разом із навколишніми аулами[1]. Підсумок Потто підводить визнанням: «уся рівнинна Чечня, пройдена наскрізь до Кочаликівського хребта, була віддана Вельяміновим вогню й мечу»[1].
Актори
| ID | Назва | Опис |
|---|---|---|
| G0009 | Російська імперія |
З 18 грудня 1830 до 26 січня 1831 генерал Вельямінов провів наскрізний похід рівнинною Чечнею на покарання народу за підтримку опору, послідовно розоряючи села від річки Сунжі до Качкаликівського хребта. Імперський історик Потто писав про метод: Вельямінов «зазвичай намічав собі пункт, до якого неухильно йшов з цілим загоном, а потім, досягнувши його, одразу розташовувався табором і ставив укріплений вагенбург (табір, обгороджений возами), звідки війська по черзі висилалися невеликими колонами для винищення сусідніх аулів»[1]. Підсумок походу Потто визнає: «вся рівнинна Чечня, пройдена наскрізь до Кочаликівського хребта, була віддана Вельяміновим вогню та мечу»[1]. |
Застосовувані техніки
| ID | Назва | Застосування | |
|---|---|---|---|
| T0053 | Викрадення людей |
На світанку 19 грудня 1830 під час захоплення села Дзулгай-Юрт козаки загону генерала Вельямінова захопили в полон сім'ю лідера опору — карабулацького ватажка Астемира, якому самому вдалося піти в ліс. Імперський історик Потто писав: «його сім'я — малолітній син, дочка, онук і двоюрідна сестра — потрапили до рук козаків. Крім них узято було в полон тридцять дев'ять осіб»[1]. |
|
| T0052 | Вилучення ресурсів |
Восени 1830 генерал Вельямінов запровадив колективні майнові стягнення з чеченських сіл, які не відповідали за чужі дії: за викрадення Чеченцями десяти голів худоби зі станиці Червленної він «одразу наказав відібрати в жителів двох сіл Брагуни та Нового-Юрта, повз які пройшла партія, теж десять голів худоби та повернути її козакам», за викрадення табуна коней у Ногайському степу «Брагуни знову поплатилися точно такою ж кількістю голів», а власника Нового-Юрта Шах-Гірея за бездіяльність сільської варти було посаджено в каземат — тюремну камеру фортеці Грозної. Це зафіксував імперський історик Потто[1]. У грудні 1830 під час оточення села Даут-Мартан «жителі встигли втекти, але все майно їхнє залишилося здобиччю загону»[1]. |
|
| T0077 | Каральні експедиції |
З 18 грудня 1830 до 26 січня 1831 генерал Вельямінов провів наскрізний похід рівнинною Чечнею на покарання народу за підтримку опору, послідовно розоряючи села від річки Сунжі до Качкаликівського хребта. Імперський історик Потто писав про метод: Вельямінов «зазвичай намічав собі пункт, до якого неухильно йшов з цілим загоном, а потім, досягнувши його, одразу розташовувався табором і ставив укріплений вагенбург (табір, обгороджений возами), звідки війська по черзі висилалися невеликими колонами для винищення сусідніх аулів»[1]. Підсумок походу Потто визнає: «вся рівнинна Чечня, пройдена наскрізь до Кочаликівського хребта, була віддана Вельяміновим вогню та мечу»[1]. |
|
| T0104 | Масові вбивства цивільних |
На світанку 19 грудня 1830 козаки загону генерала Вельямінова, увірвавшись у сонне село Дзулгай-Юрт, рубали захоплених зненацька жителів. Імперський історик Потто зафіксував: «взято було в полон тридцять дев'ять осіб та осіб дванадцять порубано. Решта, сховавшись у лісі, зав'язали перестрілку»[1]. Порубані — це жителі, наздогнані під час раптового нічного захоплення села; збройний опір зав'язали пізніше лише ті, хто встиг добігти до лісу. |
|
| T0140 | Руйнування природного ландшафту |
У січні 1831 війська генерала Вельямінова вирубали просіку та розчистили дорогу через ліс між селищем Алди й фортецею Грозною, позбавляючи жителів лісового укриття заради військового проходу на південь. Імперський історик Потто писав: Вельямінов «узявся рубати просіку й розчищати дорогу між Алдами та Грозною, щоб приготувати собі забезпечені ворота на південь»[1]. 21 січня 1831 винищено Маїртуп «з його розкішними садами та плантаціями» — знищено багаторічні сади, основу укладу села[1]. |
|
| T0105 | Тотальне знищення інфраструктури |
У грудні 1830 – січні 1831 війська генерала Вельямінова знесли та спалили села рівнинної Чечні: Кітер-Юрт, Пхан-Кічу, Едін-Юрт, Даут-Юрт, Енгелі, Узекен-Юрт, Бесенбер із хуторами, Автури, Гельдіген, Маїртуп з навколишніми аулами. Імперський історик Потто писав: Кітер-Юрт «одразу ж було віддано полум'ю», «наступних два дні Бутирський і Тарутінський полки палили село Пхан-Кічу», «дорогою спалили ще два непокірні села: Едін-Юрт і Даут-Юрт», війська «встигли винищити ще один аул Енгелі», полки «спалили непокірне село Узекен-Юрт», «винищили в околиці аул Бесенбер з усіма прилеглими до нього хуторами», а 21 січня 1831 «та сама доля спіткала й сам Маіортуп»[1]. Запропоновану селами Автури, Гельдіген і Маїртуп покірність із видачею заручників Вельямінов відкинув, зажадавши нездійсненного — видачі всіх російських полонених і втікачів, — щоб зберегти привід для винищення сіл: покірність, за визнанням Потто, «зовсім не входила в наміри Вельямінова, який розумів необхідність жорстоко покарати ці аули»[1]. |
|
| T0121 | Штучний голод |
У грудні 1830 – січні 1831 війська генерала Вельямінова цілеспрямовано знищували зимові запаси продовольства та кормів розорюваних сіл. Імперський історик Потто писав: під час спалення Едін-Юрта й Даут-Юрта війська «винищили величезні запаси заготовленого сіна»[1]; 17 січня 1831 Гельдіген віддано вогню «з усіма його запасами»[1]. Знищення сіна та хлібних запасів у розпал зими прирікало жителів, що втекли в гори й ліси, на голод. |
|
Інструменти
| ID | Назва | Опис |
|---|---|---|
| S0010 | Регулярна армія |
З 18 грудня 1830 до 26 січня 1831 генерал Вельямінов провів наскрізний похід рівнинною Чечнею на покарання народу за підтримку опору, послідовно розоряючи села від річки Сунжі до Качкаликівського хребта. Імперський історик Потто писав про метод: Вельямінов «зазвичай намічав собі пункт, до якого неухильно йшов з цілим загоном, а потім, досягнувши його, одразу розташовувався табором і ставив укріплений вагенбург (табір, обгороджений возами), звідки війська по черзі висилалися невеликими колонами для винищення сусідніх аулів»[1]. Підсумок походу Потто визнає: «вся рівнинна Чечня, пройдена наскрізь до Кочаликівського хребта, була віддана Вельяміновим вогню та мечу»[1]. |