Винищення Малої Чечні експедицією Фезе: 92 полонених, понад тисяча спалених сакель (січень 1837)
23-29 січня 1837 року командування російського Кавказького корпусу направило з фортеці Грозна до Малої Чечні (рівнинно-передгірної західної частини Чечні) загін генерала Фезе - 3249 осіб при 12 гарматах. Мету походу Розен сформулював у рапорті військовому міністру Чернишову від 11 лютого 1837: «для покарання чеченців західної частини Чечні, що ухилилися від покори»[1]. Доданий до рапорту журнал експедиції записує хід тижня день за днем: у ніч на 24 січня оточено Шалаж-юрт - село взяте «без пострілу, поклавши на місці 14 душ», 67 жителів уведено в полон, село спалене; 25 січня Фезе відправив колони «для відкриття і знищення народонаселення в густих лісах вгору по обох берегах р. Шалажі»; загалом за похід узято в полон 92 особи, «на зворотному шляху спалено понад тисячу сакель по Мартанському і кілька сот по Тенгінському ущелинах» (сакля - дім горця), знищено запаси хліба і сіна посеред зими[1]. У загоні імперія вела горців проти горців - 800 вершників осетинської та інгуської міліції (міліція - допоміжні загони з горців на імперській службі): журнал експедиції називає в колоні полковника Широкого «сотню козаків і 800 вершників з осетинів та інгушів»[1]. З аулу Ачхой, до якого війська увійшли на четвертий день винищення сусідів, за записом того ж журналу взято присягу «в покірності» і шість заручників-аманатів (аманат - людина, яку імперія забирала в громади як гарантію підпорядкування)[1].
Актори
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| G0009 | Російська імперія | 8 |
Застосовані інструменти
| ID | Назва | Процедури |
|---|---|---|
| S0010 | Регулярна армія | 8 |
Реалізовані процедури
23-29 січня 1837 року загін генерала Фезе - 4 батальйони Куринського і 2 Апшеронського полків, 257 козаків, разом 3249 осіб при 12 гарматах - вийшов з фортеці Грозна до Малої Чечні. Розен у рапорті військовому міністру Чернишову від 11 лютого 1837 назвав мету прямо: «для покарання чеченців західної частини Чечні, що ухилилися від покори»[1]. Похід продовжив зимові каральні операції після грудневого винищення Кишкерой-Юрта (кампанія C1158): за тиждень, за журналом експедиції при тому ж рапорті, винищено Шалаж-юрт і житла по обох берегах Шалажі, спалено понад тисячу сакель (сакля - дім горця), взято 92 полонених[1].
Під час винищення Малої Чечні експедицією Фезе в січні 1837 року війська вбивали жителів, які не чинили збройного опору. Журнал експедиції, представлений Розеном військовому міністру Чернишову 11 лютого 1837, записує: оточений у ніч на 24 січня Шалаж-юрт узятий «без пострілу, поклавши на місці 14 душ»[1] - вбивства в селі, яке не давало збройної відсічі. 25 січня Фезе, за тим же журналом, відправив колони «для відкриття і знищення народонаселення в густих лісах вгору по обох берегах р. Шалажі» - розпорядження про знищення населення прямим текстом[1]. Біля Урус-Мартана після втечі жителів, записує журнал, «убитих тіл ворожих залишилося на місці 23»[1]. Підсумкове число вбитих за епізодами в журналі не зведене; частина полеглих вела збройну оборону - техніка фіксується за вбивствами в селі, взятому без пострілу, і за наказом про знищення населення.
Під час винищення Малої Чечні експедицією Фезе в січні 1837 року війська брали заручників з аулів, поставлених перед вибором між підкоренням і долею сусідів. За журналом експедиції, представленим Розеном військовому міністру Чернишову 11 лютого 1837, 26 січня в Ачхої взято 6 аманатів «із сімейств найповажніших старшин», у Пхан-кічу - 4 (аманат - людина, яку імперія забирала в громади як гарантію підкорення; журнал оформлює вилучення людей словом «видали»)[1]. Заручники з найвпливовіших сімей робили кожну громаду відповідальною перед імперією життями своїх людей.
Під час винищення Малої Чечні експедицією Фезе 23-29 січня 1837 року війська увели в полон 92 жителів. Журнал експедиції, представлений Розеном військовому міністру Чернишову 11 лютого 1837, рахує за епізодами: при взятті Шалаж-юрта «в полон узято 67 душ», біля Урус-Мартана «захоплено в полон 13 душ», біля Ханхарик-Рошні та Бірзуля загін «узяв у полон 12 душ»[1].
Експедиція Фезе по Малій Чечні 23-29 січня 1837 року знищувала житло і господарство дощенту. Журнал експедиції, представлений Розеном військовому міністру Чернишову 11 лютого 1837, фіксує: «Спаливши Шалаж-юрт», війська «винищили зимівники... і житла чеченців по обох берегах Шалажі», а «на зворотному шляху спалено понад тисячу сакель по Мартанському і кілька сот по Тенгінському ущелинах» (сакля - дім горця)[1].
Завершуючи винищення Малої Чечні, війська Фезе знищили і їжу вцілілих: 29 січня 1837 року, за журналом експедиції при рапорті Розена військовому міністру Чернишову від 11 лютого 1837, «загін до полудня довершив винищення жител і запасів хліба та сіна по Мартанському ущелині»[1]. Знищення продовольства і корму посеред зими залишало тих, хто вижив, без засобів пережити її.
У винищувальній експедиції Фезе по Малій Чечні в січні 1837 року імперія вела горців проти горців. Журнал експедиції, представлений Розеном військовому міністру Чернишову 11 лютого 1837, називає склад колони полковника Широкого: «сотня козаків і 800 вершників з осетинів та інгушів» (осетинська та інгуська міліція - допоміжні загони з горців на імперській службі)[1]. Використання сусідніх народів у каральному поході перекладало частину придушення на самих колонізованих і закріплювало ворожнечу між ними.
26 січня 1837 року, на четвертий день винищення Малої Чечні експедицією Фезе - через два дні після взяття сусіднього Шалаж-юрта з 14 убитими - війська, увійшовши в аул Ачхой, взяли з нього присягу «в покірності» і 6 аманатів (аманат - людина, яку імперія забирала в громади як гарантію підпорядкування)[1]. Рамку журнал експедиції, представлений Розеном військовому міністру Чернишову 11 лютого 1837, проговорює сам: «війська прямують до них не для покарання їх, а власне для утвердження в покірності»[1] - закріплення підпорядкування під військовим тиском, оформлене імперією як добровільний акт тих, хто підпорядкувався.