Винищення 61 селища рівнинної Чечні та гірської Ічкерії військами Розена, спалення живцем захисників Герменчука та вимагання заручників від 80 сіл (1832)

9 вересня 1832 року під час захоплення села Центорой в Ічкерії колона генерала Вольховського із загону корпусного командира барона Розена захопила в полон жінку з-поміж жителів, які не встигли сховатися. Імперський історик Волконський писав: «взято в полон одну жінку»^[3]. 15 вересня біля села Дунген-юрт кавалерія майора Борейші захопила в полон жителів, застигнутих під час спроби покинути домівки. Розен доносив військовому міністрові Чернишову: кавалерія «встигла взяти в полон 4 чол. і 1 жінку»^[2].

У серпні – вересні 1832 року війська корпусного командира барона Розена привласнювали майно та худобу жителів і стягували грошові штрафи. Імперський історик Волконський писав: майно 50 родин, що сховалися в лісі поблизу Маїртупа, «дісталося загонові як здобич»; біля Центороя «відбито 6 коней і 50 голів рогатої худоби»^[3]. Розен доносив військовому міністрові Чернишову: 15 вересня біля села Дунген-юрт кавалерія «відбила 140 баранів і 9 голів рогатої худоби», а загалом за похід «податі та штрафу грошима й худобою сплачено... близько 5-ти т. р. с. [п’яти тисяч рублів сріблом]»^[2].

У серпні – вересні 1832 року корпусний командир барон Розен примушував села Чечні та Ічкерії до видачі аманатів (заручників) під прямою загрозою знищення. Розен доносив військовому міністрові Чернишову про село Міскіт: «коли їм було оголошено, що в разі найменшого опору все село, хліб і сіно будуть знищені, вони негайно представили аманатів»^[2]. Підсумок Розен підбив там само: заручницьким підкоренням охоплено «Чеченських та Ічкеринських селищ понад 80»^[2].

З 22 серпня до кінця вересня 1832 року корпусний командир барон Розен провів похід Чечнею та Ічкерією (гірською південно-східною частиною чеченської землі) як помсту народові за повстання, застосовуючи єдину схему: селище, що не виконало умов, знищували. Розен визнав цю схему в рапорті військовому міністрові Чернишову: селища, «не змігши погодитися між собою щодо звільнення наших полонених, покарані знищенням осель і ріллі»^[2]. Історик Д. А. Хожаєв писав: «Улітку та восени 1832 року війська генерала Розена пройшлися Чечнею, залишаючи за собою смерть і руйнування»^[1].

У вересні 1832 року корпусний командир барон Розен обклав села Чечні та Ічкерії щорічною податтю з кожного двору як умовою помилування. Імперський історик Волконський писав: «від с. Мецо-ерзо-юрт взято аманатів і подать по рублю з диму»; села Ешта-кале та Ейні-кале зобов’язалися «платити надалі подать по 1 рублю з диму»^[3]. Розен доносив військовому міністрові Чернишову: село Гурдалі «видало аманата й зобов’язалося платити подать»^[2]. Подать стягували з народу, чиї села й посіви в ті самі дні знищували війська.

23 серпня 1832 року під час штурму Герменчука війська корпусного командира барона Розена спалили живцем близько 60 оточених захисників села на чолі з муллою Абдурахманом, які відмовилися здатися. Розен доносив військовому міністрові Чернишову: група «числом близько 60 чол. ... очолювана... муллою Абдур-Рахманом, була відрізана й оточена нами в одному великому будинку»^[2]. Імперський історик Волконський, який писав за донесеннями Розена, визнає спосіб розправи: «генерал-майор Вольховський наказав накидати в димарі палаючі дрова та сіно. Це подіяло... більша ж частина з муллою Абдурахманом загинула в полум’ї, продовжуючи співати вірші корану»^[3]. Демонстративне спалення людей живцем слугувало залякуванню всієї Чечні; Волконський визнає розрахунок: розгром Герменчука «мав найгнітючішим чином подіяти на Чеченців»^[3].

З 22 серпня до 23 вересня 1832 року війська корпусного командира барона Розена знесли десятки сіл Чечні та Ічкерії: Белгатой і Джан-юрт, будинки шестисотдвірного Герменчука, Шалі (крім 11 дворів), Алхан-юрт, Сала-юрт, Катар-юрт, Лялсін-юрт, Назарі-юрт, Уздень-юрт, Урузбей-юрт, Хизін-Ерзо-юрт, Анзелі-юрт, Чингарой-юрт, Саїд-юрт, Анто-юрт, Асхор-юрт, Таба-юрт, Кудіш-юрт, Маїртуп, Шоні, Центорой, хутір Хамер, Алі-юрт, Бей-Булат-юрт, Бачин-юрт, Хелбойн-юрт, Беной та інші. Розен доносив військовому міністрові Чернишову про відрядження полковника Шумського, яким «знищені Алхан-юрт, Сала-юрт, Катар-юрт, Лялсін-юрт, Назарі-юрт, Уздень-юрт, Урузбей-юрт і Хизін-Ерзо-юрт»^[2], а підсумок підбив сам: «Знищено непокірних селищ 61»^[2]. Історик Д. А. Хожаєв писав: «Війська генерала спалили Беной та інші чеченські селища»^[1].

У серпні – вересні 1832 року війська корпусного командира барона Розена знищували посіви та ріллю розорюваних сіл — харчову базу народу напередодні зими. Розен визнав це в рапорті військовому міністрові Чернишову: непокірні селища «покарані знищенням осель і ріллі»^[2]. Імперський історик Волконський писав: 1 вересня жителі Автурів за відмову видати полонених «покарані знищенням посівів та осель»; 3 вересня біля Гельдигена загін «знищив їхні ріллі та будинки»^[3].