Поліцейський апарат

Окупаційна адміністрація метрополії юридично заборонила вільне проживання корінного населення в Терському місті, організувавши примусове виселення незатверджених осіб і тотальний демографічний контроль: 1631 року цар Михайло Федорович видав указ до приказу Казанського палацу, що приписував переписати прийшлих Нохчі (Мічкізян та Окочан) і постановляв, що тих із них, кому «вірити буде не можна», необхідно «з Терського міста веліти висилати геть, і веліти їм їхати туди, звідки хто приїхав»^[1]; для забезпечення нагляду в державному розписі служилим людям по області приказу Казанського палацу на 1637 рік центральна влада детально зафіксувала кількість підпорядкованих жителів Терського міста, включно з 350 «окоцькими людьми» та 680 прийшлими «Окочанами, і Татарами, і Мічкізянами, і Шибутянами»^[2]; а 1640 року за розпорядженням терського воєводи терський син боярський П. Лукін і под'ячий Ф. Бєлков склали поіменний розпис населення Терських слобід, жорстко зафіксувавши кожен двір підпорядкованих Нохчі (Окочан)^[1][2].

Юридичне закріпачення українських селян указом Катерини II від 3 травня 1783 року, що позбавило їх права на вільне пересування: «Для відомого і певного отримання казенних доходів у намісництвах Київському, Чернігівському і Новгород-Сіверському та відвернення всяких утеч… кожному з поселян залишитися на своєму місці й у званні, де він за нинішньою останньою ревізією записаний»^[3].

Запровадження територіальної дискримінації: указом 1791 року право єврейського населення на міщанський і купецький стан було обмежено визначеними намісництвами – Катеринославським і Таврійським^[4] – правова основа майбутньої смуги осілості, що обмежила зону проживання та економічної діяльності колонізованими губерніями.

Масові єврейські погроми за потурання та співучасті поліції: у жовтні 1905 року «зареєстровано понад 600 погромів і понад 800 убитих»^[5]. В Одесі «поліцейські нижніх чинів і солдати не заважали погромникам, а в багатьох випадках самі брали участь у грабунках і вбивствах»^[6], а командувач військ округу заявив поліцейським: «усі ми в душі співчуваємо погрому»^[6].

Силова нейтралізація активістів руху руками силових структур і партійного активу: розгони пам'ятних акцій з побиттями («витягнули з машини, побили») за участю КДБ і міліції^[7], госпіталізація побитого політв'язня Василя Овсієнка^[8], смерть рухівця Євгена Меленівського - «після „бесіди" в обласному управлінні МВС помер по дорозі додому Євген Меленівський»^[9], а пізніше - демонстративна незацікавленість правоохоронців у розкритті злочинів проти функціонерів Руху: вони «демонстративно виявляли незацікавленість в розкритті злочину»^[10].

Примус мешканців окупованих територій до отримання російських паспортів: «політика масового надання російського громадянства мешканцям окупованих районів Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей посилила там атмосферу примусу», причому «тим, хто відмовлявся від російських паспортів, відмовляли в доступі до публічних послуг, насамперед до соціального забезпечення, охорони здоров'я та освіти, і вони ризикували залишитися без роботи» і «стикалися з підвищеним ризиком свавільного затримання під час перетину блокпостів»^[11].