Пропаганда

^[2][4][5][3]

^{[2][5][6][7][8][9][1][10][11][12][13][14][15][16][17]}

^{[18][19][20][21][22]}

Використання десанту російських політтехнологів для ведення агресивної інформаційної кампанії, у якій політичних опонентів демонізували та безпідставно звинувачували у фашизмі^[2].

Цілеспрямоване вкидання неправдивих історичних наративів на міжнародній арені: заява В. Путіна Дж. Бушу про те, що Україна «це взагалі не держава», а її території нібито є подарованими^[2].

Конструювання нового радянсько-імперського історичного канону для підміни українського минулого та заперечення самостійності історії України^[2].

Тотальний інформаційний контроль і законодавча заборона всередині РФ називати вторгнення «війною» (використання евфемізму «спеціальна воєнна операція») для приховування злочинів і створення альтернативної реальності^[1]. Інформаційне прикриття енергетичного терору: неправдиві заяви влади РФ про те, що удари по енергосистемі стали «відповіддю» на атаку Кримського мосту, попри докази завчасної підготовки ракетних ударів^[11].

Тотальний ідеологічний контроль над мистецтвом і пресою, заборона літературних творів і цькування письменників за уявний «буржуазний націоналізм»^[2].

Офіційне заперечення керівництвом РФ участі російських регулярних військ у захопленні півострова для приховування факту агресії під виглядом дій «місцевої самооборони»^[2].

Масована кампанія з конструювання фейків для розлюднення Українців (міф про «розіп'ятого хлопчика» у Слов'янську, вигадана загибель 10-річної дівчинки в Донецьку), а також системні правки Вікіпедії російськими тролями для викривлення фактів про війну^[6]. Цілеспрямована інформаційна операція з приховування відповідальності РФ за знищення пасажирського рейсу MH17 шляхом одночасного вкидання безлічі суперечливих і абсурдних версій («іспанський диспетчер Карлос», атака українського штурмовика) для дезорієнтації світової спільноти^[6].

Апарат пропаганди Російської імперії використовував поезію для трансляції в суспільство логіки домінування: імперський історик і учасник подій В. О. Потто фіксує, що поет О. С. Пушкін у віршах проголошував неминучість підкорення: «Смирися, Кавказе, - іде Єрмолов!»^[18], а поет В. А. Жуковський вихваляв руйнування інфраструктури воєначальниками: «Лиш до сіл - палають села»^[19].

Масштабна державна кампанія з конструювання історичного міфу про «возз'єднання» (замість анексії) для історичного обґрунтування колоніального панування Москви над Києвом^[2].

Тотальна індоктринація російського суспільства ідеями філософа І. Ільїна (так званий «білий фашизм») і перетворення концепту «русского міра» на державну ідеологію (рашизм), що обґрунтовує культурну вищість та екзистенційне право метрополії на насильство над сусідами^[1].

Створення штучної картини радіаційного благополуччя та злочинне, примусове виведення людей на першотравневі демонстрації в Києві під радіоактивні опади для маскування катастрофи^[3].