1. Головна
  2. Інструменти
  3. Окупаційні та підконтрольні адміністрації

Окупаційні та підконтрольні адміністрації

Зовнішні або штучно створені лояльні органи управління, що замінюють чи дублюють локальну легітимну владу.

ID: S0012
ⓘ
Тип: Інститут
ⓘ
Народи: Нохчі (Чеченці), Українці
Версія: 1.0
Створено: 2 квітня 2026
Змінено: 2 квітня 2026
Шар russia-colonialism
завантажити відкрити

Застосовувані техніки

ID Назва Застосування
T0146 Адміністративна корупція та здирництво

Окупаційна адміністрація Московського царства чинила системне протиправне свавілля щодо корінного населення: історик Ш. Б. Ахмадов констатує, що «продажність і хабарництво воєвод, які дозволяли собі великі зловживання, — усе це було явищем далеко не новим»[1].
T0053 Викрадення людей

Масові незаконні затримання та викрадення мирних громадян: «людей, які виходять на вулиці з українськими прапорами, переслідують, затримують»[2].
T0052 Вилучення ресурсів

Масштабне розграбування економічних ресурсів: вивезення коштовного промислового обладнання (зокрема сталі із заводу «Азовсталь»), незаконний видобуток корисних копалин і крадіжка понад 15 млн тонн українського зерна[3].
T0024 Виправдання через релігію

Окупаційна адміністрація Російської імперії використовувала релігійні приводи для експансії: історик Майкл Ходарковський (Michael Khodarkovsky) наводить меморандум генерал-губернатора П. С. Потьомкіна, який 1784 року заявляв, що під приводом повернення до віри та відправлення до горців священників імперія зможе пролити «світло божественного блаженства серед усіх народів, розсіяних у горах»[4].
T0019 Воєнна інтервенція

Окупаційна адміністрація Терського міста направила збройні загони, які, як доповідали цареві Михайлу Федоровичу кабардинський князь Сунчалей Янгличевич Черкаський та його син кабардинський князь Шолох, здійснили перехід «через гори та гірськими розколинами, непрохідними місцями»[5] для придушення непокірних громад.
T0036 Встановлення нової системи управління

Блокування виборів нового лідера та створення гібридної адміністрації для ручного управління. Орган «складався з 3 російських і 3 українських урядовців... на чолі стояв російський князь Шаховськой»[6].
T0151 Встановлення чужорідного управління

Окупаційна адміністрація Московського царства підтримувала режим позбавлення підпорядкованих суспільств Нохчі (Окочан) самостійності, офіційно закріпивши передачу влади над ними новому лояльному до метрополії феодалові: у 1661 році цар Олексій Михайлович видав жалувану грамоту кабардинському князеві Каспулату Муцаловичу Черкаському, приписавши йому «над Окочанами і над Черкасами, які нам, великому государеві, служать на Тереку, бути князем, і їх у ратному строї та в усіх наших справах відати й судити»[5].
T0117 .001 Демографічна асиміляція: Міграційне заміщення

Штучна зміна демографічного складу населення на окупованих територіях (наприклад, у зруйнованому Маріуполі) шляхом стимулювання переїзду громадян РФ та масового скуповування ними житла на тлі витіснення корінних жителів.
T0127 Депортація

Окупаційна адміністрація Російської імперії примусово переселила підкорене корінне населення: історик Я. З. Ахмадов фіксує, що «Терське місто до 1724 р. було зрите, а все його населення, включно з Окоцькою слободою, населеною вихідцями з Чечні... було переведено до нової фортеці»[7].
T0038 Економічний контроль

Запровадження державної монополії на торгівлю хлібом і централізованого контролю над розподілом товарів[8].
T0057 Експлуатація праці

Призначена адміністрація примушувала корінне населення до безоплатної праці: історик Е. Н. Кушева вказує, що кабардинський князь Сунчалей Янгличевич Черкаський змушував підлеглих служилих Окочан Терського міста «вироби на нього всякі робити, ріллю орати і сіно косити»[9]. Сама метрополія роками не оплачувала військову службу корінного населення: у відписці терського воєводи Петра Петровича Головіна астраханському воєводі Івану Микитовичу Одоєвському зафіксовано, що вони «служать государеві цареві... всякі государеві терські... служби... а государевим грошовим і хлібним жалуванням не пожалувані десятий рік»[10].
T0099 Захоплення заручників

Внаслідок розорення поселень підпорядковані громади видали людей окупаційній адміністрації: у чолобитній цареві Михайлу Федоровичу кабардинський князь Сунчалей Янгличевич Черкаський фіксує, що вони «аманатів дали в Терське місто»[5].
T0077 Каральні експедиції

Окупаційна адміністрація Терського міста цілеспрямовано організувала похід для силового покарання: у своїй чолобитній цареві Михайлу Федоровичу кабардинський князь Шолох звітував, що терський воєвода послав збройні загони саме «на твоїх государевих непослушників — на мічкіських людей, на їхні кабаки»[5].
T0110 Катування та знущання

Систематичне застосування катувань і фізичного насильства до цивільних осіб на окупованих територіях за будь-яку демонстрацію української символіки та проукраїнську позицію[2].
T0150 Комплексна розвідка територій

Окупаційна адміністрація направляла емісарів для збору стратегічних, демографічних та економічних даних про гірські суспільства Нохчі: у 1658 році центральний апарат Посольського приказу приписав терським воєводам з'ясувати «чи багато їх і які то люди... і який у них бій... і що в їхній землі родить, і які є ремісничі люди»[5], на виконання чого в 1659 році терські воєводи Мелентій Квашнін з товаришами «в Шибутську землю послали стрілецького голову і звеліли йому в Шибутській землі оглянути... міста і місця»[5], який у виписці до доповіді Посольського приказу цареві Олексію Михайловичу 1660 року доповів, що «[мі]ст у них і боїв ніяких немає»[5].
T0112 Крадіжка культурних цінностей

Систематичне розграбування історико-культурної спадщини, археологічні крадіжки та масове вивезення фондів українських музеїв з окупованих територій до РФ[3].
T0128 Ліквідація національних громадських організацій

Тотальна зачистка українських інституцій на окупованих територіях Галичини: закриття газет, переслідування діячів руху, арешт і заслання Михайла Грушевського[11][12].
T0113 .001 Лінгвістична асиміляція: Законодавча заборона рідної мови

Заборона білогвардійським командуванням друку та розповсюдження українських книжок на захоплених територіях[13].
T0037 Маріонетковий уряд

Проведення фейкового альтернативного з'їзду в Харкові та створення підконтрольного Москві «Народного секретаріату» для імітації внутрішньої боротьби[13].
T0104 Масові вбивства цивільних

Каральні загони фізично винищували місцеве населення: у чолобитній цареві Михайлу Федоровичу кабардинський князь Сунчалей Янгличевич Черкаський звітував, що в поселеннях вони «інших багатьох лю[дей] побили»[5].
T0021 Нейтралізація опозиції

Фізичне усунення легітимних представників місцевої влади, які чинили відкритий політичний опір окупації (зокрема, жорстоке вбивство депутата горлівської міськради В. Рибака за спробу повернути український прапор)[2].
T0056 Оподаткування

Окупаційна адміністрація обклала гірські спільноти Нохчі даниною: у виписці з книги Приказної ізби Терського міста зафіксовано, що адміністрація направляла людей «у Мічкізи по государів ясак»[5].
T0114 .003 Освітня асиміляція: Переведення шкіл на мову метрополії

Окупаційна політика генерала Денікіна, спрямована на знищення української культури шляхом ліквідації права навчатися рідною мовою та прямого закриття українських шкіл[8].
T0008 Позбавлення суб'єктності

Метрополія цілеспрямовано ігнорувала офіційні скарги корінного населення на свавілля призначених правителів, позбавляючи його права на захист: упорядники академічних збірників констатують, що подана цареві Михайлу Федоровичу «Чолобитна «Окочан» не була задоволена»[10].
T0005 Привласнення статусу жертви агресором

Окупаційна адміністрація Російської імперії позбавляла корінне населення статусу легітимного супротивника, застосовуючи інверсію смислів: історик Я. З. Ахмадов констатує, що законна оборона маркувалася кримінальними термінами, і «Антиколоніальні та антифеодальні виступи населення Чечні, іменовані в офіційних документах 'пустощами', 'грабежами' та 'вбивствами', сприймалися російським самодержавством як виклик і образа»[7], що слугувало формальним приводом для каральних дій.
T0049 Примусова мобілізація

Окупаційна адміністрація насильно спрямовувала підпорядкованих Нохчі воювати проти їхніх власних співвітчизників: історик Е. Н. Кушева вказує в заголовку первинного документа на здійснений «похід терських ратних людей і терських Окочан... проти ендерейського володаря Салтан-Магмута і людей окоцьких та мічкізьких кабаків, що приєдналися до нього»[5].
T0147 Примусове оформлення підданства

Під прямою воєнною загрозою гірські громади вимушено капітулювали: у чолобитній цареві Михайлу Федоровичу кабардинський князь Сунчалей Янгличевич Черкаський доповідав, що горці «вину свою принесли... добили чолом і шерть... дали»[5].
T0018 Проксі-війна

Використання харківського уряду для формального прикриття зовнішньої агресії, щоб представити воєнне вторгнення як громадянську війну всередині України[13].
T0015 Підкуп еліт

Окупаційна адміністрація роздавала привілеї та передавала лояльним предводителям Нохчі владу над залежними людьми, щоб переманити їх на свій бік: у переліку справ Посольського приказу за 1645 рік зафіксовано чолобитну служилого окоцького мурзи Чепана Кохострова цареві Михайлу Федоровичу та доповідну виписку центрального апарату «про пожалування його прибавкою до жалування та володінням узденями і «людьми» його брата мурзи Албіра Кохострова»[5].
T0041 Підселення чиновників і військових

Запровадження інституту міністерського резидента для постійного нагляду за гетьманом та його листуванням[14][15].
T0149 Работоргівля

Призначена окупаційна адміністрація обертала корінне населення в рабство: у поданій цареві Михайлу Федоровичу чолобитній служилих Окочан Терського міста зазначалося, що кабардинський князь Сунчалей Янгличевич Черкаський «продав безвинно товаришів наших Окочан 4-х осіб»[10][5] і «взяв у холопи жінку і заслав її в кабаки свої в Кабарду»[10][5].
T0148 Розбійницькі набіги

Каральні загони грабували та обертали населення в рабство: у чолобитній цареві Михайлу Федоровичу кабардинський князь Сунчалей Янгличевич Черкаський звітував, що аули вони «зовсім розорили і багато полону взяли»[5].
T0046 Створення економічної залежності

Адміністрація метрополії не оплачувала примусову працю та утримувала продовольство протягом п'яти років: у пам'яті з Посольського приказу до приказу Казанського палацу зафіксовано скаргу про те, що підпорядкованим Окочанам Терського міста «государевого хлібного жалування за минулі роки — за 125-й, і за 126-й, і за 127-й, і за 128-й, і за 129-й рік — не дано»[5].
T0043 Стирання та перейменування топонімів

Цілеспрямоване повернення захопленим містам і вулицям старих радянських чи імперських назв (зокрема, перейменування Бахмута на Артемівськ) для стирання української національної пам'яті та візуальної інтеграції в простір РФ.
T0022 Терор

Застосування грубої фізичної сили представниками партійної номенклатури: секретарі райкомів КПУ та голови колгоспів особисто брали участь у жорстоких побиттях активістів Руху та дисидентів (зокрема, В. Овсієнка та О. Гудими) для залякування населення[16].
T0105 Тотальне знищення інфраструктури

Під час карального походу військові загони повністю спалили аули: у чолобитній цареві Михайлу Федоровичу кабардинський князь Сунчалей Янгличевич Черкаський доповідав, що вони «шибуцькі і калканські і ероханські і мічкіські многі кабаки повипалювали і зовсім розорили»[5].
T0109 Імітація народного волевиявлення

Організація фейкових безальтернативних «Народних зборів» під контролем окупаційних військ для юридичного оформлення захоплення[11].

Актори, що використовують цей інструмент

ID Назва Джерела
G0008 Московське царство

[14][15][9][10][5][17][7][1]
G0009 Російська імперія

[6][18][19][12][11][20][4][7][1][17][21][22][23]
G0013 Радянська Росія (РРФСР)

[13][2][8]
G0014 Білий рух (ЗСПР)

[8][13]
G0010 СРСР

[11][2][16]
G0011 Російська Федерація

[11][2][24][25][26][3][27][28][29][30][31][32][33][34][35]

Кампанії

ID Назва Опис
C0081 Анексія та радянізація Західної України (1939–1941)

Організація фейкових безальтернативних «Народних зборів» під контролем окупаційних військ для юридичного оформлення захоплення[11].
C1116 Використання Нохчі у воєнних експедиціях, інтервенція та обкладення ясаком (1626–1628)

Окупаційна адміністрація примушувала підпорядкованих Нохчі до участі у збройних конфліктах: у своїй чолобитній цареві Михайлу Федоровичу окоцький мурза Кохостров Бійтеміров та служилі Окочани Терського міста звітували, що «з твоїми государевими непослушниками б'ємося ми, холопи твої государеві, не шкодуючи голів своїх, за тебе, государя, кров свою проливаємо і голови свої складаємо»[5].
C1122 Встановлення чужорідного управління та мобілізація Нохчі в Кримські походи (1661–1676)

Окупаційна адміністрація Московського царства підтримувала режим позбавлення підпорядкованих суспільств Нохчі (Окочан) самостійності, офіційно закріпивши передачу влади над ними новому лояльному до метрополії феодалові: у 1661 році цар Олексій Михайлович видав жалувану грамоту кабардинському князеві Каспулату Муцаловичу Черкаському, приписавши йому «над Окочанами і над Черкасами, які нам, великому государеві, служать на Тереку, бути князем, і їх у ратному строї та в усіх наших справах відати й судити»[5].
C0091 Гальмування демократичних реформ і протидія Народному Руху (1989–1990)

Застосування грубої фізичної сили представниками партійної номенклатури: секретарі райкомів КПУ та голови колгоспів особисто брали участь у жорстоких побиттях активістів Руху та дисидентів (зокрема, В. Овсієнка та О. Гудими) для залякування населення[16].
C1128 Грабіжницькі експедиції козаків та союзних князів (1718–1721)

Окупаційна адміністрація Московського царства здійснювала збройні рейди на території товариств Нохчі: історик Я. З. Ахмадов констатує, що 1721 року астраханський губернатор А. П. Волинський «запросив донських козаків і спільно з терськими козаками організував рейди до річок Аграхані та Аксаю проти Кумиків і Чеченців»[7].
C0074 Друге збройне вторгнення та ресурсне виснаження (1919)

Запровадження державної монополії на торгівлю хлібом і централізованого контролю над розподілом товарів[8].
C1131 Економічна дискримінація та розвідка територій (1726–1728)

Окупаційна адміністрація Російської імперії стягувала дискримінаційні мита за переміщення товарів корінного населення: історик Я. З. Ахмадов цитує митні книги, констатуючи, що 1726 року «з проїжджого листа з терського жителя Окоченина Курмана Богоматова... мита за указом 24 алтини грошима взято»[7].
C1115 Економічна експлуатація та створення залежності Нохчі (1617–1622)

Адміністрація метрополії не оплачувала примусову працю та утримувала продовольство протягом п'яти років: у пам'яті з Посольського приказу до приказу Казанського палацу зафіксовано скаргу про те, що підпорядкованим Окочанам Терського міста «государевого хлібного жалування за минулі роки — за 125-й, і за 126-й, і за 127-й, і за 128-й, і за 129-й рік — не дано»[5].
C1134 Зведення укріплених станиць, підселення Козаків на кордонах та утримання заручників (1736–1740)

Окупаційна адміністрація Російської імперії продовжувала фізично утримувати родичів еліти Нохчі: історик Я. З. Ахмадов фіксує наявність документа за 1738 рік, визначеного як «Лист чеченського володаря А. Бартиханова підполковнику Буніну про свою вірну службу Росії та з проханням відпустити його сестру з Кізляра»[7].
C1130 Зведення фортеці Святого Хреста та примусове переселення (1722–1724)

Окупаційна адміністрація Російської імперії примусово переселила підкорене корінне населення: історик Я. З. Ахмадов фіксує, що «Терське місто до 1724 р. було зрите, а все його населення, включно з Окоцькою слободою, населеною вихідцями з Чечні... було переведено до нової фортеці»[7].
C1120 Каральний похід і розорення гірських спільнот Нохчі (1617–1618)

Окупаційна адміністрація Терського міста мобілізувала підпорядкованих союзників метрополії: у чолобитній цареві Михайлу Федоровичу кабардинський князь Шолох звітував, що «посилав мене... воєвода Микита Дмитрійович Вельямінов з батьком моїм на твою государеву службу... на твоїх государевих непослушників — на мічкіських людей, на їхні кабаки»[5].
C1124 Каральні рейди та економічне удушення Нохчі (1691–1700)

Окупаційна адміністрація Московського царства обклала суспільства Нохчі дискримінаційними зборами за внутрішнє переміщення товарів: історик Ш. Б. Ахмадов підкреслює, що «Окочани (Чеченці-Аккінці), які мешкали в місті Терки, мусили в обов'язковому порядку сплачувати мито за різні товари та вироби, що їх вони вивозили на продаж своїм співвітчизникам у Чечню та Інгушетію»[1].
C1119 Комплексна розвідка територій і спроба примусу до підданства (1658–1660)

Окупаційна адміністрація направляла емісарів для збору стратегічних, демографічних та економічних даних про гірські суспільства Нохчі: у 1658 році центральний апарат Посольського приказу приписав терським воєводам з'ясувати «чи багато їх і які то люди... і який у них бій... і що в їхній землі родить, і які є ремісничі люди»[5], на виконання чого в 1659 році терські воєводи Мелентій Квашнін з товаришами «в Шибутську землю послали стрілецького голову і звеліли йому в Шибутській землі оглянути... міста і місця»[5], який у виписці до доповіді Посольського приказу цареві Олексію Михайловичу 1660 року доповів, що «[мі]ст у них і боїв ніяких немає»[5].
C1105 Нав’язування образу відсталості та «цивілізаторська» місія (1721–1800-ті рр.)

Окупаційна адміністрація Російської імперії використовувала релігійні приводи для експансії: історик Майкл Ходарковський (Michael Khodarkovsky) наводить меморандум генерал-губернатора П. С. Потьомкіна, який 1784 року заявляв, що під приводом повернення до віри та відправлення до горців священників імперія зможе пролити «світло божественного блаженства серед усіх народів, розсіяних у горах»[4].
C0070 Перша світова війна та окупація Галичини (1914–1917)

Тотальна зачистка українських інституцій на окупованих територіях Галичини: закриття газет, переслідування діячів руху, арешт і заслання Михайла Грушевського[11][12].
C0103 Повномасштабне вторгнення (з 24 лютого 2022)

Цілеспрямоване повернення захопленим містам і вулицям старих радянських чи імперських назв (зокрема, перейменування Бахмута на Артемівськ) для стирання української національної пам'яті та візуальної інтеграції в простір РФ.
C1114 Позбавлення Нохчі суб'єктності та встановлення чужорідного управління (1614–1616)

Окупаційна адміністрація метрополії ліквідувала самоврядування Нохчі, силою підпорядкувавши їх прийшлій еліті: історик Е. Н. Кушева констатує, що в 1614 році цар Михайло Федорович повелів кабардинському князю Сунчалею Янгличевичу Черкаському «бути над Окочанами над усіма... князем, судити і в ратній справі та в усяких справах відати»[9].
C0100 Початок російсько-української війни: Збройне вторгнення та окупація Криму (2014)

Проведення фіктивного референдуму 16 березня 2014 року в умовах військової окупації («під дулами автоматів») для легітимізації відторгнення території[11].
C0029 Правління гетьманського уряду та Лубенський договір (1734–1750)

Блокування виборів нового лідера та створення гібридної адміністрації для ручного управління. Орган «складався з 3 російських і 3 українських урядовців... на чолі стояв російський князь Шаховськой»[6].
C1123 Примусова мобілізація Нохчі на російсько-турецьку війну (1677–1679)

Окупаційна адміністрація направляла підпорядкованих Нохчі (Окочан) для участі у збройних конфліктах (Чигиринських походах) на території України: історикиня І. Х. Тхамокова вказує, що в 1678 році кабардинський князь Каспулат Муцалович Черкаський (під чиєю владою перебували Окочани) отримав царську грамоту «за те, що він брав участь у кримському та чигиринському походах»[17]; у переліках документів за 1678 рік зафіксовано відписку чугуївського воєводи Івана Рихтарова до Розрядного приказу «про похід полку кн. Каспулата Муцаловича Черкаського під Чугуїв»[10]; а в 1679 році цар Федір Олексійович видав указ Посольському приказу «про несення його полком сторожової служби в околицях Чугуєва та Харкова»[10].
C0101 Продовження російсько-української війни: Збройна агресія на Донбасі (2014–2015)

Масові незаконні затримання та викрадення мирних громадян: «людей, які виходять на вулиці з українськими прапорами, переслідують, затримують»[2].
C1106 Пропагандистська інверсія ролей і дегуманізація (1800–1864 рр.)

Окупаційна адміністрація Російської імперії позбавляла корінне населення статусу легітимного супротивника, застосовуючи інверсію смислів: історик Я. З. Ахмадов констатує, що законна оборона маркувалася кримінальними термінами, і «Антиколоніальні та антифеодальні виступи населення Чечні, іменовані в офіційних документах 'пустощами', 'грабежами' та 'вбивствами', сприймалися російським самодержавством як виклик і образа»[7], що слугувало формальним приводом для каральних дій.
C1107 Підкуп еліт, примус до підданства та взяття аманатів (1645–1658)

Окупаційна адміністрація роздавала привілеї та передавала лояльним предводителям Нохчі владу над залежними людьми, щоб переманити їх на свій бік: у переліку справ Посольського приказу за 1645 рік зафіксовано чолобитну служилого окоцького мурзи Чепана Кохострова цареві Михайлу Федоровичу та доповідну виписку центрального апарату «про пожалування його прибавкою до жалування та володінням узденями і «людьми» його брата мурзи Албіра Кохострова»[5].
C1133 Підкуп знаті та інституціоналізація системи заручників (1735)

Окупаційна адміністрація Російської імперії купувала лояльність місцевої знаті державними виплатами: історик Я. З. Ахмадов констатує, що, за твердженням генерал-аншефа В. Я. Левашова, старший чеченський князь Айдемір «був прийнятий у російське підданство, і йому було призначено постійне царське жалування»[7], а загалом «Князі та їхні уздені почали навіть отримувати грошове утримання від російського уряду»[7].
C0016 Решетилівські статті (1709)

Запровадження інституту міністерського резидента для постійного нагляду за гетьманом та його листуванням[14][15].
C1135 Розширення системи підкупу та примус гірських суспільств до підданства (1741–1748)

Окупаційна адміністрація Російської імперії купувала лояльність представників місцевої знаті державними виплатами: історик Я. З. Ахмадов фіксує «наділення російським жалуванням 4 чеченських князів та їхніх узденів»[7].
C0072 Створення маріонеткового уряду та маскування інтервенції (грудень 1917 – початок 1918)

Проведення фейкового альтернативного з'їзду в Харкові та створення підконтрольного Москві «Народного секретаріату» для імітації внутрішньої боротьби[13].

Джерела

  1. Ахмадов Ш. Б.. (2002). Чечня и Ингушетия в XVIII - начале XIX века.
  2. Михаил Зыгарь. (2023). Война и наказание: Как Россия уничтожала Украину.
  3. Вікіпедія. (2026). Російсько-українська війна (з 2014) — Вікіпедія.
  4. Michael Khodarkovsky. (1999). Of Christianity, Enlightenment, and Colonialism: Russia in the North Caucasus, 1550–1800.
  5. Кушева. Е. Н.. (1997). Русско-чеченские отношения. Вторая пол. XVI-XVII в..
  6. Вікіпедія. (2026). Правління гетьманського уряду — Вікіпедія.
  7. Ахмадов Я. З.. (2019). Чечено-русские отношения в XVIII веке. Исследования и материалы. Том I.
  8. Лариса Якубова, большая команда. (2013). Відносини держави, суспільства і особи під час створення радянського ладу в Україні (1917 – 1938 рр.).
  9. Кушева. Е. Н.. (1963). Народы Северного Кавказа и их связи с Россией (вторая половина XVI — 30-е годы XVII вв).
  10. Кушева Е. Н.. (1957). Кабардино-русские отношения в XVI-XVIII вв. Документы и материалы. Том I.
  11. Вікіпедія. (2026). Історія України — Вікіпедія.
  12. Википедия. (2026). Україна в Першій світовій війні — Вікіпедія.
  13. Єфіменко Г. Г., Кульчицький С. В., Пиріг Р. Я., Скальський В. В., Якубова Л. Д.. (2021). Україна й українці в постімперську добу (1917—1939).
  14. Вікіпедія. (2026). Решетилівські статті — Вікіпедія.
  15. Татьяна Таирова-Яковлева. (2011). ИВАН МАЗЕПА И РОССИЙСКАЯ ИМПЕРИЯ ИСТОРИЯ «ПРЕДАТЕЛЬСТВА».
  16. Википедия. (2026). Народний рух України — Вікіпедія.
  17. Тхамокова И. Х.. (2017). Терское казачество в этнокультурном пространстве Северного Кавказа.
  18. Вікіпедія. (2026). Лубенський договір — Вікіпедія.
  1. Вікіпедія. (2026). Русифікація України — Вікіпедія.
  2. Michael Khodarkovsky. (2002). Russia's Steppe Frontier: The Making of a Colonial Empire 1500-1800.
  3. Потто В.. (2007). Кавказская война. В 5 томах. Том 2. Ермоловское время.
  4. Ермолов А.. (1991). Записки А.П. Ермолова. 1798–1826 гг..
  5. Потто В.. (2006). Кавказская война. В 5 томах. Том 1. От древнейших времен до Ермолова.
  6. Вікіпедія. (2026). Дезінформація під час російсько-української війни — Вікіпедія.
  7. MITRE ATT&CK®. (2023). 2015 Ukraine Electric Power Attack | MITRE ATT&CK®.
  8. MITRE ATT&CK®. (2023). 2016 Ukraine Electric Power Attack | MITRE ATT&CK®.
  9. Лариса Якубова. (2023). Рашизм: Звір з безодні.
  10. Вікіпедія. (2026). Удари по об'єктах критичної інфраструктури України під час російсько-української війни — Вікіпедія.
  11. Вікіпедія. (2026). Российские удары по украинской энергосистеме — Википедия.
  12. MITRE ATT&CK®. (2024). 2022 Ukraine Electric Power Attack | MITRE ATT&CK®.
  13. MITRE ATT&CK®. (2024). FrostyGoop Incident | MITRE ATT&CK®.
  14. MITRE ATT&CK®. (2025). APT28 Nearest Neighbor Campaign | MITRE ATT&CK®.
  15. MITRE ATT&CK®. (2023). Campaign C0026 | MITRE ATT&CK®.
  16. Википедия. (2026). Child abductions in the Russo-Ukrainian war - Википедия.
  17. Monika Sieradzka. (2017). Forgotten victims: Polish children abducted during WWII.